Адвокат Міллігана Алан Ґолдсбері вважає, що в Лімі його клієнт не отримує належного психіатричного лікування У звязку з цим Ґолдсбері подав скаргу на директора клініки Рональда Габбарда та психіатра Льюїса Лінднера, яку в понеділок суддя Кінворті відхилив
Оскільки в Огайо суддів призначають, то рішення Кінворті нікого не здивувало. Як не здивували і швидкість ухвалення закону 297 Генеральною асамблеєю штату та його підписання губернатором Джеймсом Родом усього за два дні по тому.
Суддя Джей Флаверз та кілька прокурорів з Огайо (серед них Бернард Явіч, який виступав обвинувачем Міллігана у 1979-му) пізніше у своєму інтервю з письменником пояснили, що така неймовірна швидкість ухвалення нового закону та його негайне погодження губернатором пояснювалися суперечливістю справи Міллігана і бажанням утримувати його в установі з максимальним ступенем безпеки. Згідно з новим законом, Департамент психічного здоровя не зміг би перевести Міллігана у заклад з менш суворим режимом а особливо у Афінський центр, не повідомляючи про це суд (а значить, і ЗМІ, які теж нададуть можливість ворогам Міллігана зашкодити переведенню). Цей закон став широковідомим під назвою «закон Колумбус Диспетч», або «закон Міллігана».
Врешті-решт, це ж був рік виборів, як нагадував «Диспетч» законодавцям і суддям.
Розділ 13
Вкрасти двері
(1)
Одного ранку десь у середині травня за сніданком аллен сказав, що хоче детальніше вивчити шосте відділення, і Зак запропонував скласти йому компанію. Удвох вони пішли гуляти коридорами, перевіряючи двері. За одними з них були внутрішні гвинтові сходи, що вели вгору до дверей з написом «Працетерапія». За дверима їх зустрів лисий чоловік з блакитними очима, який курив цигарку й пив каву. Він здивовано підскочив і привітався:
Вітаю! Я Ленні Кемпбелл. Заходьте-заходьте! жестом запросив їх усередину.
аллен побачив купу коробок з приладдям для гончарства він уже бачив таке два роки тому в лікарні Ґардінґа. Зак увійшов до іншої кімнати з табличкою «Столярня», і аллен поквапився за ним. Тут було повно столярських інструментів, а сама майстерня була навдивовижу чистою, наче тут нічого не робили. У кутку стояв щойно виготовлений журнальний столик.
Яка краса! сказав аллен. Хто його зробив?
Я зробив, відповів Кемпбелл.
Довго, мабуть, працював? поцікавився Зак.
Тижні три.
І ти що, отак його й залишиш у своїй кімнаті? спитав аллен.
Звісно ж ні! Я продам його комусь із працівників або відвідувачів.
І що, навіть гроші заплатять?
Мені вже обіцяли двадцять баксів за нього.
Двадцять? вигукнув аллен. Слухай, друже, я тебе, звісно, не знаю, і, може, то твій родич, але це божевілля. Я дав би щонайменше пятдесят і вважав би, що обікрав тебе!
Продано!
На жаль, у мене зараз грошей немає.
Ну, тоді доведеться погодитися на двадцять, почухав свою лису голову Кемпбелл. Я на них куплю собі цигарок на цілий місяць.
Ага, працювати три тижні, щоб заробити на місяць тютюну.
Аби тільки я вмів таке робити з дерева! зітхнув Зак.
Так роби, махнув Кемпбелл у бік електричної пилки.
Та я собі тим руку відріжу!
А чому ніхто не працює? спитав аллен.
Сюди ніхто не приходить, відповів Кемпбелл. Я вже три роки тут, і за цей час лише раз прийшов якийсь хлопець кілька днів тут просто сидів і ляси точив. Іноді навідується майстер Боб Девіс ми з ним у карти граємо. Але найчастіше я тут сам працюю або займаюся своїми справами.
Яка ж марна трата грошей! Усе це обладнання майже не використовується! здивувався Зак.
То, може, ми виправимо це? сказав аллен і нагнувся над якимось столом, щоб клацнути вимикачем. Це що у нас тут таке?
Агов, забери руку! гукнув Кемпбелл. Там унизу лезо!
аллен зробив крок назад і зазирнув під стіл.
А нащо воно треба?
Зараз покажу, сказав Кемпбелл і взяв деревяний брусок. Це останній. Я хотів щось з нього вирізати, та, мабуть, ну його
Він поклав брусок на стіл і увімкнув машину. Стружка фонтаном злетіла вгору.
Ого, та це ж стругальний станок! вигукнув Зак.
Нічого собі! Ти тільки глянь, яке лезо! Воно, мабуть, будь-яку деревину візьме!
Озирнися, друже, де ти тут деревину бачиш? розсміявся Кемпбелл.
Дійсно навколо були лише машини й бетонні стіни. Повністю обладнана столярня, у якій не вистачало тільки деревини. Зак вказав пальцем на двері з табличкою «Сушильна кімната»:
Ось же деревина.
А й справді! Тут майже всі двері деревяні! зауважив аллен.
І не тільки двері, підказав Зак.
Навіть знати не хочу, що ви там надумали, буркнув Кемпбелл.
На тому аллен і Зак повернулися у свої кімнати, розділені тонкою перегородкою. Через неї вони обговорювали, де роздобути деревини для всіляких виробів. Зак наполягав на тому, щоб зняти двері із сушильної кімнати й пустити їх на дошки, поки ніхто не помітив.
З них би вийшло два таких столики, роздумував уголос аллен. Тільки я їх за двадцять баксів не віддам я не такий дурень, як Кемпбелл.
Але тоді в тебе не буде грошей на цигарки та всілякі дрібниці.
Та їх легко можна продати за сорок чи навіть пятдесят.
Ну добре. Тоді завітаємо завтра в майстерню.
Наступного ранку вони вдвох пішли до завідувача, щоб записатися на працетерапію. Наглядач рудобородий Санта Клаус на імя Гаррі Відмер кинув на них суворий погляд: