«Цим рішенням затверджується, що вказаний обвинувачуваний поміщається у Державну клініку Ліми, штат Огайо, для лікування згідно з діагнозом синдром множинної особистості. Нотаріально завірені копії документів, що підтверджують діагноз указаної особи, буде передано в клініку Ліми»
Коли суспільству стало відомо про можливість переведення Міллігана у відкриту лікарню у Афіни чи навіть взагалі звільнення, законодавці штату за підтримки місцевих ЗМІ почали діяти. Щоб завадити переведенню Міллігана, вони передали у Сенат поправку 297, метою якої було «вжити заходів для уникнення того, щоб небезпечних злочинців випускали [з медичних установ] без судового розгляду».
19 березня 1980 року, лише за місяць до слухання, у «Колумбус Диспетч» опублікували цей новий законопроект:
Автор: Роберт Рут
Після довгих місяців дискусій Генеральна асамблея штату Огайо нарешті була готова покласти край швидким звільненням визнаних божевільними злочинців з клінік. На прийняття нового закону ( 297) суттєво вплинули неоднозначні рішення у справі ґвалтівника з множинними особистостями Міллігана та вбивці з Клівленда
Жителі Огайо, як і багато їхніх співвітчизників, вважають, що визнання злочинців невинними через божевілля є для них способом уникнути суворих умов вязниці Справа Міллігана часто наводиться як приклад.
Таку швидкість ухвалення нового закону можна також пояснити наближенням виборів у 1980 році. Вочевидь, меншість республіканців у Сенаті використовуватиме саме законодавчий аспект як основний у своїй передвиборчій кампанії.
Через таку активну кампанію достатньо було лише вимовити імя Біллі, щоб викликати палкі дебати щодо особливих умов його лікування й небезпеки «виправдання у звязку з психічною хворобою».
Дата слухання швидко наближалась; представники і обвинувачення, і захисту звернулися до експертів для оцінки діагнозу Міллігана та його лікування.
За два дні до слухання суддя Кінворсі оголосив засідання відкритим. У залі були присутні Мері та письменник. Вона взяла його записник і своїм щільним почерком з крихітними літерами написала: «У охоронців є маленький алфавітний вказівник з іменами пацієнтів. На сторінці з літерою М ліворуч є друкована приписка. Точно не згадаю, але щось на кшталт Деніелу (доктору або професору) Кізу заборонено відвідувати Вільяма Міллігана та взагалі перебувати на території лікарні».
Доктор Лінднер до суду не прийшов.
Як головного свідка суд викликав доктора медичних наук Джозефа Тревіно. Цей невисокий кремезний чоловік у товстих окулярах, із сивими вусами й волоссям був терапевтом замість доктора Мілкі. У своїх свідченнях він повідомив, що вперше побачив Міллігана у відділі інтенсивної терапії і що не говорив з пацієнтом про його психічний чи емоційний стан. Однак він був готовий виголосити свої висновки щодо психічного здоровя Міллігана, зроблені на основі його лікарняної картки з пятнадцятирічного віку та власних спостережень, зроблених протягом чотирьох чи пяти зустрічей.
На запитання, чи працював персонал Ліми з Мілліганом відповідно до його діагнозу (СМО), як було наказано судом, Тревіно відповів, що через рідкісність цього відхилення було важко знайти потрібних спеціалістів, і зрештою він визнав: з ним узагалі ніхто не говорив про рішення суду від 10 грудня щодо плану лікування.
А хіба копію цього рішення не було долучено до особистої справи? спитав Ґолдсбері.
Я не знаю, відповів Тревіно.
Тобто ви ні з ким не обговорювали подробиці плану лікування Біллі Міллігана?
Особисто я не бачу ніяких множинних особистостей, знизав плечима той, а сам Мілліган ніколи зі мною про це не говорив.
Тревіно переглянув лікарняні документи, щоб освіжити память, і погодився з тим, що в грудні 1979 року Міллігану кілька разів виписували антипсихотичні засоби, зокрема «Торазин», хоча жодних симптомів психозу у нього не спостерігалося. Його запитали про причини цього, і він пояснив:
Це через значну нервовість, щоб заспокоїти пацієнта. Він також розповів, що жодного разу не отримував від директора клініки особливих наказів щодо лікування Міллігана і що до того дня навіть не чув про складений доктором Колом список мінімальних вимог до лікування СМО. Тревіно дали можливість ознайомитись із цим списком, і він з ним не погодився. Його не влаштувала не тільки програма лікування, а й критерії, за якими складався список.
Якби я все це виконував, я б витрачав увесь свій час на одного лише Міллігана, махнув він списком.
Окремо Тревіно заперечив щодо необхідності терапевта вірити у СМО для того, щоб успішно його лікувати:
Не думаю, що для лікування СМО так уже необхідно в нього вірити. Я б міг лікувати шизофреніків, навіть якби зовсім не вірив у шизофренію.
Об 11:05 суд оголосив перерву, після якої викликали наступного свідка доктора Джона Вермьюлена з відділення психології у Центрі судової медицини. Бородатий лікар з Нідерландів говорив з виразним гортанним акцентом. Він підтвердив, що йому повідомили про вимоги, встановлені судом 10 грудня.
І якою була ваша реакція? запитав Алан Ґолдсбері.
Мене дещо збентежило значення цього рішення для клініки. Я чув про суперечку щодо діагнозу і знав, що Біллі Міллігана перевели в Ліму, тому я спробував дізнатися про СМО більше й вирішити, що робити далі.