Біллі нагадав собі, що не збирався торгуватися з ними. Це лише останній номер. Останній жарт. Як той дурний жарт батька у прощальній записці, яку він написав перед тим, як завести машину в зачиненому гаражі: «Мамо, а хто такі перевертні? Стули пельку і причеши обличчя!»
Та на відміну від коміка-невдахи Джонні Моррісона він добряче посміється перед смертю. Заради такого варто пожити ще трохи.
Якщо ви дозволите мені купити компютер і все, що до нього потрібно, за мої гроші із соціальних виплат я зїм бутерброд з горіховим маслом.
Вони погодились і пообіцяли, що він обовязково отримає компютер треба лише кілька тижнів почекати офіційного дозволу. На тому вони пішли, а він влігся на свої подушки і кволо всміхнувся. Біллі вирішив жити вирішив вижити та удався до нової філософії. Коли вже він зібрався лишитися на цьому світі, треба добряче тут усіх дістати!
Розділ 24
Компютер
(1)
До наступного засідання щодо оцінки психічного стану Біллі лишалося менше місяця. Джеймс Кура мав підготуватися і переглянути всю історію хвороби Біллі від самого початку. Найскладнішим було отримати дозвіл на роботу з архівом у Центрі Моріца. Із судовим ордером напоготові він приїхав до лікарні. Охоронці провели його в крихітну кімнатку без вікон, де стояв стіл та один стілець. У кутку від підлоги до стелі височів стіс паперів. Це були здебільшого написані від руки звіти від особистих наглядачів (кожні пятнадцять хвилин), записи терапевтів, звіти про індивідуальну та групову терапію від його першого дня. Вочевидь, ті, хто працює з документами, знали, що мають зберігати папери для адвокатів.
Вони погодились і пообіцяли, що він обовязково отримає компютер треба лише кілька тижнів почекати офіційного дозволу. На тому вони пішли, а він влігся на свої подушки і кволо всміхнувся. Біллі вирішив жити вирішив вижити та удався до нової філософії. Коли вже він зібрався лишитися на цьому світі, треба добряче тут усіх дістати!
Розділ 24
Компютер
(1)
До наступного засідання щодо оцінки психічного стану Біллі лишалося менше місяця. Джеймс Кура мав підготуватися і переглянути всю історію хвороби Біллі від самого початку. Найскладнішим було отримати дозвіл на роботу з архівом у Центрі Моріца. Із судовим ордером напоготові він приїхав до лікарні. Охоронці провели його в крихітну кімнатку без вікон, де стояв стіл та один стілець. У кутку від підлоги до стелі височів стіс паперів. Це були здебільшого написані від руки звіти від особистих наглядачів (кожні пятнадцять хвилин), записи терапевтів, звіти про індивідуальну та групову терапію від його першого дня. Вочевидь, ті, хто працює з документами, знали, що мають зберігати папери для адвокатів.
Засідання проходило 20 березня. Біллі нервував через те, як повільно все відбувалося. Він вимагав права особисто допитати психіатра. Суддя Джонсон відмовив, аргументуючи це тим, що інтереси Біллі в суді представляє адвокат і що наразі його визнано психічнохворим отже, він не має права особисто проводити допит свідка. Біллі оголосив, що хоче звільнити своїх адвокатів. Суддя знов відмовив і проголосив громадського захисника франклінського округу Джеймса Куру адвокатом Біллі, а Ґері Швейкарта його помічником на безплатній основі. Зрештою слухання перенесли на 17 квітня.
Доктор Корнелія Вілбур, психоаналітик Сивіли і лікар, яка 11 років тому діагностувала в Біллі СМО, у своїх свідченнях заявила, що штат Огайо не надає Міллігану належного лікування.
Центр [Моріца] це вязниця. Якби Мілліган отримував належне лікування, він би вже давно одужав і міг працювати, сплачуючи податки.
Вона порекомендувала суду дозволити доктору Стеллі Керолін продовжити лікування Біллі. Помічник прокурора Майкл Еванс заперечив він повідомив, що Департамент психічного здоровя планує передати Міллігана на лікування Шейлі Портер соціальному психіатричному спеціалісту, яка працюватиме під контролем дипломованого психіатра.
Кура повідомив суду, що Біллі втік з клініки після того, як переконався, що лікарі мають намір йому зашкодити. Головною проблемою стали розбіжності в підходах до лікування й застосування препаратів. Після вивчення цього питання Кура дійшов висновку, що препарати були вкрай небезпечними, адже кожен з них або допомагав Біллі, або калічив його. Сучасні психіатричні клініки особливо державні були відомі тим, що замінили гамівні сорочки наркотичними препаратами, які втихомирювали пацієнтів і перетворювали їх на овочів. І особливо часто їх застосовували до бунтівних пацієнтів таких, яким завжди був Біллі. Він боровся проти системи і тепер боявся, що вони намагаються позбавити його уяви і вбити в ньому творчий потенціал. То якою ж була мета лікарні допомогти Біллі чи загнати його у свої рамки?
Звісно, такі аргументи важко буде наводити судді та присяжним. Якщо він казатиме, що Біллі втік через те, що хтось у системі своїм лікуванням намагався його вбити ніхто таке не слухатиме. Аргумент «наглядачі погані люди» у суді не пройде, адже сам суд частина цієї системи, і суддя має її підтримувати.
Тож 20 квітня 1987 року суддя Джонсон постановив: Біллі має провести у Центрі Моріца з максимальним ступенем безпеки ще два роки. Кура оголосив, що подаватиме апеляцію: навіть свідок, якого викликав прокурор, заявив, що Біллі не становить небезпеки ні для кого, крім самого себе: