Не чіпай! Рано, він ще не взяв!.. А спінінг вигинається дугою і нема сил втерпіти
Не чіпай! Рано!
Де там рано! Хапаю, смикаю, тягну Пусто
Зараз звяжемо і в кущі закинемо, щоб рибалити не заважав!.. Це ж знову треба заряджати гак новою порцією червяків, сідати в гумовий човен і в повній темряві завозити той гак метрів за сімдесят, в яму, координати якої знає тільки Діма
Завезли, чекаємо За якийсь час вудлище знову гнеться дугою. Дзвоник аж на тому березі чути Всі насторожено дивляться в мій бік. Мене аж тіпає, але тримаюсь Вудлище поволі розгинається, дзвоник замовкає Тиша
Все, дочекалися, з гіркотою вимовляю я, але Діма застережливо піднімає вказівний палець
От, саме тепер, будь уважний! Тільки дзенькне зразу тягни!!! Потяглись хвилини напруженого чекання, і коли я вже, майже, втратив надію, вудлище ледь-ледь здригнулося, навіть дзвоника не чутно було.
Тягни!!! вирвалось одночасно з кількох горлянок. Не сподіваючись на мою реакцію, Діма першим підскочив до спінінга, підсік, і тільки потім віддав мені його:
Тягни, тільки обережно, дай сомику трохи погуляти, як схоче.
Ніч, повна хвилювань та рибацького азарту, схід сонця на Дніпрі
Дякую тобі, Дімо за ту незабутню ніч, за мій останній, в 1983 році схід сонця на Дніпрі, в Україні
Лиш тільки почало сутеніти, потяглися хлопці за клумаками з провізією. Валера запропонував:
Давайте зїмо спочатку мої яйця, бо вони напіврідкі і довго не стоятимуть! Сашко засміявся:
Ніколи не чув щоб яйця стояли
Під загальний сміх компанії витяг свого сидора і я.
У мене був лише окраєць хліба і велетенська качка, нафарширована яблуками і засмажена Оленою власноручно.
Коли я поклав на столик і розгорнув це диво, хлопці мовчки перезирнулись, відсунули свої припаси і взялись за качку. Проковтнувши пару шматків Вітя задумливо промовив:
Давайте зїмо спочатку мої яйця, бо вони напіврідкі і довго не стоятимуть! Сашко засміявся:
Ніколи не чув щоб яйця стояли
Під загальний сміх компанії витяг свого сидора і я.
У мене був лише окраєць хліба і велетенська качка, нафарширована яблуками і засмажена Оленою власноручно.
Коли я поклав на столик і розгорнув це диво, хлопці мовчки перезирнулись, відсунули свої припаси і взялись за качку. Проковтнувши пару шматків Вітя задумливо промовив:
І чого б це я їхав казна куди від такої дружини Хлопці дружно підтримали Віктора, а Валера висловив загальну думку, що підводила риску: Дурний мабуть На тому й порішили Зосереджене хрумтіння знову порушив Віктор, він зненацька різко поклав недоїдену ніжку на стіл і закричав:
Покладіть, покладіть, кому кажу! Покладіть все на стіл і не чіпайте а ні крихти! Так же не можна!
Вітьок, в тебе десь вавка відкрилася? Обережно запитав я.
Сам ти вавка! вигукнув Вітя, якщо не розумієш, що це дичина і не проста дичина, а ВО-ДО-ПЛА-ВА-Ю-ЧА! А де ж їй, бідній, плавати, коли пива нема? Ми зітхнули з полегкістю Вітя в нормі, це добре, але ж пива таки нема і всім нам раптом так страшенно закортіло пива, що ми без жалю відклали свої недоїдені шматки і стали чекати першої-ліпшої зупинки.
«Першою-ліпшою» зупинкою був Конотоп, де ми простоявши близько чотирьох годин, встигли комфортно розмістити «водоплаваючу» дичину в персональних басейнах з пивом і полягали спати.
Вранці з'ясувалося, що потяг, що йшов попереду нас, десь на перегоні зіткнувся з кількома вагонами товарняка, які відчепилися
Знаково подорож починається, подумав я; поки ми купали качку в пиві, десь тут, зовсім поблизу, можливо, гинули люди
Москва Ну, про неї і згадувати не хочеться. Людський мурашник. Всі кудись біжать, удаючи страшенну зайнятість. Неможливо зупинити людину, щоб про щось запитати. А, навіть, коли це, якимось чудом і вдасться, одержиш, як правило, недбало кинуту через плече, неправдиву інформацію і ще будеш жалкувати, що мав необережність запитати
Мені вже багато раз доводилось бувати в Москві проїздом в Ярославль, де працював більше року на новобудові, і я на власному досвіді знав, що зорієнтуватись в московських лабіринтах можна лише за допомогою міліції.
Я не шуткую. Не було жодного випадку, щоб міліціонер детально не пояснив як дістатися до потрібного місця. Московські міліціонери знали своє місто не гірше за таксистів.
У кожного з нас був подвійний контракт. Монтажний і налагоджувальний. Кожен по півроку.
Річ в тім, що посилати людину на рік без сім'ї, на думку нашої законотворчої системи, негуманно і небезпечно (тестерон краником не прикрутиш) Але з сім'єю не економічно А от, відрядити на рік, але за двома контрактами цілком нормально! Клерки харчового міністерства, таким чином обминули закон та заощадили на утриманні наших сімей. Отже, підтримуючи гасло «дарагого Лєоніда Ільіча»
«Економіка должна бить економной», нам довелось добряче побігати між тими двома конторами і вислухати чотири нудні, стандартні лекції про те, що ворожі буржуазні служби тільки про те і мріють, як би видурити у нас будь-який документ з ГЕРБОВОЮ печаткою, як шантажем та підкупом бажають зробити з нас антирадянських агентів Ну, словом, майже за Висоцьким: як має себе поводити радянський інженер за кордоном