Дівчина опустилася в крісло.
Нема за що, відказала вона, а все ж краще б ви показалися лікарю.
Мадемуазель, запевняю вас, це bagatelle! Приємність вашого товариства знімає мій біль як рукою.
Та засміялася.
Це добре.
Як щодо коктейлю? запропонував я. Тепер саме час
Ну вона завагалася, дякую, залюбки.
Мартіні?
Так, прошу, сухе мартіні.
І я відійшов. А повернувшись, і замовивши напої, застав дівчину та Пуаро заглибленими у жваву розмову.
Уявіть лише, Гастінґсе, мовив мій друг, отой будинок онде, на вістрі мису, яким ми так милувалися, належить нашій мадемуазель.
Справді? видобув я, хоча й не спромігся згадати, наче висловлював із цього приводу хоч найменше захоплення. Власне, я навряд чи й помітив його. Він має досить моторошно-імпозантний вигляд, стоячи ось так осібно, віддалік усього.
Його називають Енд-гаусом «Домом на околиці», сказала дівчина, і я люблю його, але це стара розвалюха. І їй світить запустіння.
То ви остання представниця древньої фамілії, мадемуазель?
От іще, ми невеликі цабе. Та все ж Баклі прожили тут два чи три століття. Мій брат помер три роки тому, тож я остання в родині.
Як сумно. То ви живете там сама, мадемуазель?
О, я частенько буваю у відїзді, а коли повертаюся, то зазвичай у домі ціле гамірке збіговисько: одні приходять, інші йдуть
Це так по-сучасному. А я уявляв вас у темному, таємничому маєтку, де вас переслідує родинне прокляття
Ну й чудеса! Яка у вас, певно, романтична уява. Ні, привидів там не водиться. А коли й так, то це якийсь добрий дух. Бо я вже тричі уникала наглої смерті за стільки ж днів. Напевно, мені хтось ворожить на життя.
Пуаро насторожено випростався.
Уникали смерті? Та що ви кажете, мадемуазель!
О, це було не надто захопливо! Такі собі, знаєте, неприємні випадки. Вона раптом різко смикнула головою, бо поряд саме пролетіла оса. А бодай цим комахам! Тут, певно, десь неподалік їхнє гніздо.
Що, мадемуазель, не любите бджіл із осами? Вони вас були покусали, еге ж?
Ні але терпіти не можу, коли вони ось так проносяться повз са́ме обличчя.
Як кажуть у вас, англійців, «бджола у чіпець»[6].
Але тут якраз принесли коктейлі. Тож ми всі здійняли келихи і обмінялися звичними пустопорожніми фразами.
Мене, власне, чекають на коктейль усередині, зауважила міс Баклі. І вже, гадаю, дивуються, куди я поділася.
Мене, власне, чекають на коктейль усередині, зауважила міс Баклі. І вже, гадаю, дивуються, куди я поділася.
Пуаро прокашлявся й відставив свій келих.
Ех, мені б чашечку доброго, духмяного шоколаду, промурмотів він. Але в Англії його не варять. А втім, тут є і деякі дуже милі традиції. Взяти молодих панянок вони то знімають, то надягають свої капелюшки і то так легко так граційно
Дівчина витріщилася на нього.
Про що ви? А чом би й ні?
Ви питаєте, бо юна, мадемуазель, геть-зовсім юна. А для мене видається природним носити високу й укладену зачіску таку, щоб капелюшок тримався на шпильках là là là et là[7].
І він чотири рази зловісно проштрикнув повітря.
Але ж це страх як незручно!
Ще б пак! видобув Пуаро. Жодна мучениця-жінка не вклала б у ці слова більшої пристрасті. Коли дув вітер, це були сущі тортури і починалася мігрень.
Стягнувши з голови свого простого фетрового крисатого капелюшка, міс Баклі кинула його додолу поруч себе.
Ну а тепер ми робимо ось так, сказала вона, розсміявшись.
І це розсудливо й чарівно, мовив, злегка вклоняючись, мій друг.
Я з цікавістю подивився на нашу співрозмовницю. Скуйовджене волосся надавало їй ельфійської подоби. Та й узагалі було в дівчині щось казкове: це маленьке жваве личко у формі квітки братків, ці величезні сині очі й дещо іще захопливе та невідступне. Може, якийсь натяк на відчайдушність? А під очима в неї темніли кола.
Терасою, на якій ми сиділи, користувалися мало. Більшість відвідувачів уподобали головну, одразу за рогом, де стрімчак нависав просто над морем.
Звідти саме зявився якийсь чоловік, з обвітреним обличчям, ходою перевальцем та напівстиснутими руками ледь не в боки. Було в ньому щось бадьоре й безтурботне типовий моряк.
Убийте не збагну, куди поділася ця дівчина, примовляв він таким голосом, що легко долинав туди, де ми сиділи. Нік! Агов, Нік!
Міс Баклі підвелася.
Я так і знала, що вони, напевно, вже нервуються. Гей, Джордже, я тут!
Фреді до нестями кортить випити. Ходімо, дівчинко.
Він з неприхованою цікавістю зиркнув на мого друга-бельгійця, який, певно, істотно відрізнявся від більшості знайомих Нік.
Дівчина помахом руки представила їх одне одному.
Це старпом Челленджер е-е
Але, на мій подив, Пуаро не повідомив їй прізвища, на яке та чекала. А натомість підвівся, склав украй церемонний уклін і пробурмотів:
Із британського військово-морського флоту. Я надзвичайно високої думки про британський військово-морський флот.
На зауваження такого штибу англієць не одразу знайде гідну відповідь. Старпом Челленджер почервонів, і Нік Баклі в такій ситуації перебрала командування на себе.
Ходімо, Джордже. Годі витріщатися. Треба знайти Фреді та Джима.
А сама посміхнулася Пуаро.
Дякую за коктейль. Сподіваюся, з вашою кісточкою все буде гаразд.
Кивнувши й мені, дівчина спритно взяла моряка під руку, і вони обоє зникли за рогом.