Френкі аж пересмикнуло від цього слова.
Знаю, пробурмотіла дівчина. Вони жахливі.
Обоє з розумінням перезирнулися.
До речі, раптом сказала Френкі. Що там за історія з чоловіком, який упав зі скелі?
Ми з доктором Томасом його знайшли, відповів Боббі. А як ти про це дізналася?
Бачила в газеті. Дивися.
Вона вказала пальчиком на невеличку новину під заголовком «Смертельний випадок у морському тумані».
Учора пізно ввечері вдалося встановити особу трагічно загиблого в Марчболті. У цьому допомогла знайдена в його кишені cвітлина, на якій зображена місіс Лео Кейман. З місіс Кейман звязалися і якнайшвидше доправили її до Марчболта, де вона впізнала в загиблому свого брата Алекса Прітчарда. Містер Прітчард нещодавно приїхав із Сіама. Він десять років жив поза межами Англії і щойно вирушив у похід. Завтра в Марчболті розпочнеться дізнання.
Боббі повернувся думками до навдивовижу притягального обличчя на фотографії.
Мабуть, мені доведеться свідчити, мовив він.
Як захопливо! Прийду послухати тебе.
Не думаю, що там буде цікаво, знаєш, відказав Боббі. Ми просто знайшли його, та й усе.
Він був мертвий?
Тоді ще ні. Помер за чверть години. Я лишився з ним сам.
Молодик замовк.
Невесело, підсумувала Френкі, на відміну від батька Боббі, умить усе зрозумівши.
Звісно, йому не було боляче
Ні?
Але водночас ну, розумієш, він здавався таким живим з таких, знаєш, людей. Яка безглузда смерть зірватися зі скелі через туманець.
Так, ясне діло, сказала Френкі, і в цій короткій фразі теж чулися співчуття і розуміння.
Ти бачився з його сестрою? запитала вона згодом.
Ні. Я два дні був у місті. Мусив зустрітися з другом, обговорити справу про автомайстерню, яку він відкриває. Ти його знаєш: Беджер Бідон.
Знаю?
Авжеж. Ти точно памятаєш нашого друга Беджера. Він іще косить.
Френкі насупилася.
А ще він так трохи дивно сміється хо-хо-хо, пояснював далі Боббі.
Та Френкі й далі сиділа, насупившись.
Ну, він іще впав із поні, коли ми були дітьми, нагадав молодик. Застряг у багнюці вниз головою, що довелося його за ноги витягати.
А! вигукнула дівчина, підхоплена спогадами. Тепер згадала. Він затинався.
І досі затинається, гордо заявив Боббі.
Це не в нього була птахоферма, що збанкрутіла? запитала Френкі.
Саме так.
А потім він улаштувався фондовим брокером, і його за місяць звільнили?
Так.
А тоді його відіслали в Австралію, а він повернувся?
Ага.
Боббі, сказала Френкі. Сподіваюся, ти не вкладаєш грошей у цю авантюру?
А мені нема чого вкладати, відказав він.
Це добре, видихнула Френкі.
Звісно, вів далі Боббі, він хотів заанґажувати когось бодай із невеличким капіталом. Але це не так просто, як може здатися.
Отак поглянеш на людей і здається, що в них узагалі немає здорового глузду. А він, виявляється, є.
Те, що дівчина намагалася сказати цим зауваженням, зрештою, добило Боббі.
Послухай, Френкі, почав він. Беджер один із найкращих. З най-найкращих.
Вони завжди найкращі, відказала на це Френкі.
Хто вони?
Ті, хто їде до Австралії і повертається. Де він узяв гроші на власну справу?
Якась там його тітка померла й залишила йому в спадок гараж на шість машин із трьома кімнатами на другому поверсі. А батьки виділили сотню фунтів, щоб він купив старі машини. Ти здивувалася б, якби дізналася, які фокуси можна робити з уживаними машинами.
Я раз купила таку, мовила Френкі. Болісна тема. Не будемо про це. Скажи краще, чому ти пішов із флоту? Не могли ж тебе відправити у відставку? Не у твоєму віці.
Боббі почервонів.
Очі, похмуро пояснив він.
Я памятаю, у тебе завжди були проблеми з очима.
Так. Але мені вдавалося справлятися. А потім служба за кордоном, яскраве світло на них погано впливало. Тож, ну, довелося покинути службу.
Шкода, пробурмотіла дівчина, визираючи у вікно.
Запала красномовна тиша.
У всякому разі це нікуди не годиться, вибухнув молодик. Мої очі не так уже з ними все й погано. Кажуть, гірше не буде. Я міг би продовжувати службу.
На вигляд усе добре, погодилася Френкі.
Вона зазирнула просто в їхню темно-бурштинову глибочінь.
Отакі ось справи, сказав Боббі. Тепер я працюватиму з Беджером.
Френкі кивнула.
Стюард прочинив двері й оголосив:
Обід.
Ходімо? запитала дівчина.
Вони пішли у вагон-ресторан.
Боббі здійснив стратегічну втечу на той час, коли очікувалася друга поява контролера.
Не варто змушувати його мучитися докорами сумління, пояснив він.
Але Френкі відказала на це, що сумнівається в тому, що в контролерів буває сумління.
Було щойно по пятій, коли вони дісталися Сайлема, залізничної станції поблизу Марчболта.
Було щойно по пятій, коли вони дісталися Сайлема, залізничної станції поблизу Марчболта.
На мене чекатиме машина, сказала Френкі. Я підкину тебе.
Дякую. Не доведеться чотири кілометри перти цю жахливу штуку.
Боббі зневажливо копнув валізу.
Пять, а не чотири, виправила дівчина.
Чотири, якщо піти стежкою через поле для гольфу.
Там, де
Ага, там, де зірвався той нещасний.
А його ніхто не штовхнув? поцікавилася Френкі, передаючи валізу з одягом покоївці.
Штовхнув? Боже, ні. Навіщо?
Ну, так звучало б інтригуюче, відказала вона знуджено.