Всего за 450 руб. Купить полную версию
Зброю на стіл клади! повторила вона. Оглух?
Одна з її підвладних, досі схилена над мискою, трохи підвелася й перднула гучно й протягло. Її товаришки зареготали. Ґеральт помахав рукавичкою. Стражниця дивилася на його мечі.
Гей, дівчатка! Ідіть-но сюди!
«Дівчатка» встали досить неохоче, потягуючись. Усі, як помітив Ґеральт, одягнені були в стилі, скоріше, вільному й напівоголеному, а головно такому, що дозволяв похвалитися мязами. Одна мала на собі короткі шкіряні штани зі штанинами, розпоротими по швах, аби влізли туди стегна. А за одяг від талії вгору слугували їй головно хрест-навхрест сплетені ремені.
Відьмак, заявила. Два мечі. Сталевий та срібний.
Друга, висока й широка в плечах, як й інші, безцеремонним рухом полізла під сорочку Ґеральта, схопилася за срібний ланцюжок, витягла медальйон.
Знак він має, підтвердила. Вовк на знаку, з вишкіреними зубами. Виходить, і справді відьмак. Пропустимо?
Правила не забороняють. Мечі він здав
Власне. Ґеральт спокійно включився в перемовини. Я здав. Обидва вони, сподіваюся, будуть у депозиті під охороною? З отриманням за розпискою? Яку я зараз отримаю?
Стражниці, шкірячи зуби, оточили його. Одна штурхнула наче неохоче. Інша голосно перднула.
Отим розписуюся, пирхнула.
Відьмак! Найманий убивця потвор! А мечі віддав! Відразу! Покірний, наче який молокосос!
Морквинку свою також би здав, якби наказали!
То накажемо йому! Га, дівулі? Нехай виймає з матні!
Погляньмо, які в тих відьмаків морквинки!
Досить, гарикнула комендантка. Щось розігралися ви, дірки! Гонсхореку, сюди, швидко! Гонсхореку!
З приміщення поруч вигулькнув лисий і немолодий мосьпан у бурій опанчі та вовняному береті. Відразу як увійшов, розкашлявся, зняв берет і розпочав ним обмахуватися. Мовчки взяв обкручені ременями мечі, зробив Ґеральтові знак, аби він ішов слідом. Відьмак не зволікав. У мішанці газів, що наповнювали кордегардію, гази кишкові починали вже рішуче переважати.
Приміщення, до якого вони увійшли, розділяли солідні залізні ґрати. Мосьпан в опанчі заскрипів у замку величезним ключем. Повісив мечі на вішак поряд з іншими мечами, шаблями, кордами й кортеласами. Відкрив обшарпаний реєстр, шкрябав у ньому поволі й довго, безперестанно кашляючи, ледь переводячи подих. Нарешті тицьнув Ґеральтові розписку.
Я так розумію, що мої мечі тут у безпеці? Під ключем і під охороною?
Бурий мосьпан, важко дихаючи та сапаючи, зачинив ґрати, показав йому ключ. Ґеральта це не переконало. Кожні ґрати можна розкрити, а звукові ефекти флатуленції пані стражниць могли заглушити спроби вторгнення. Утім, виходу не було. Треба було вирішити те, заради чого він прибув до Керака. І якнайшвидше полишити місто.
Корчму, або ж як називала її вивіска австерію «Natura Rerum»[4] було розташовано в не дуже великому, але елегантному будинку з кедрового дерева з гострим дахом та високим комином. Фасад будинку оздоблював ґанок зі сходами, обставленими великими алое в деревяних піддонах. Із закладу линули кухонні запахи, головним чином мяса, що запікалося на решітках. Запахи були настільки запаморочливими, що відьмакові «Natura Rerum» відразу здалася Едемом, садом насолоди, щасливим островом, затишком благословенних, що стікає молоком та медом.
Швидко зясувалося, що Едем той як і будь-який Едем охороняється. Мав свого цербера, сторожа з вогняним мечем. Ґеральт мав нагоду побачити його в справі. Цербер, хлоп низький, але міцної статури, на його очах відігнав від саду худого юнака. Юнак протестував кричав і жестикулював, що, схоже, цербера нервувало.
Тобі заборонено заходити, Муус. І ти добре про те знаєш. Тож іди геть. Не повторюватиму.
Юнак відступив від сходів так швидко, аби уникнути поштовху. Був він, як зауважив Ґеральт, передчасно полисілий: рідке й довге біляве волосся починалося в нього тільки від тімячка, що взагалі-то справляло враження досить паскудне.
Та йохав я вас і ваші заборони! крикнув юнак із безпечної відстані. Не дуже й хотілося! Ви не одні-єдині, до конкурентів піду! Задаваки кляті! Парвеню! Щит золочений, а на халявах гівно! І воно мені стільки важить, як оте гівно! А гівно завжди гівном і залишиться!
Ґеральт трохи занепокоївся. Лисіючий юнак, хоча й паскудний з інтерєру, поводився цілком аристократично, може, і не був забагатим, але в будь-якому разі елегантнішим за нього. Тож якщо елегантність була вирішальним критерієм
А ти куди, запитаю? холодний голос цербера урвав потік його думок. І підтвердив побоювання. Це ексклюзивний заклад, продовжив цербер, блокуючи собою сходи. Значення слова розумієш? То начебто виключений. Для декого.
Чому для мене?
Не одяг прикрашає людину. Цербер, який стояв на кілька сходинок вище, зміг глянути на відьмака згори. Ти, чужоземцю, жива ілюстрація народної мудрості. Твій одяг не прикрашає тебе анітрохи. Може, якісь інші приховані якості тебе й прикрашають, не стану розбиратися. Повторюю, це заклад ексклюзивний. Ми тут людей, які, як бандити, вдягнені, не шануємо. Як і озброєних.
Я не озброєний.
Але виглядаєш так, наче навпаки. Тож тихенько ходи собі деінде.