До Ідра врешті дійшло, що він у небезпеці. Що мусить тікати. Він мусив тікати, тікати далеко, заховатися десь, закопатися в укриття. Жив він тільки для того, щоб убивати. Щоб убивати, він мусив регенерувати. Мусив утікати Тікати
Відьмак не дав йому втекти. Наздогнав, наступив на задній сегмент тулуба, тяв згори з розмаху. Цього разу панцир головогрудей піддався, з тріщини бризнула й полилася густа зеленувата кров. Потвора борсалася, її кінцівки дико били об землю.
Ґеральт тяв мечем, цього разу повністю відділяючи пласку голову від решти.
Важко дихав.
Звіддаля загриміло. Вітер, що оце раптом здійнявся, і небо, яке почало швидко темнішати, сповіщали про наближення грози.
Альберт Смулька, новопризначений гмінний жупан, уже під час першої зустрічі нагадував Ґеральтові брукву: був кругленький, неохайний, товстошкірий і взагалі-то зовсім нецікавий. Інакше кажучи, не дуже він відрізнявся від інших урядників гмінного рівня, з якими доводилося відьмакові контактувати.
Значить, то правда, сказав жупан. Шо як відьмак ти на клопоти валечний. Йонас, мій попередник, продовжив за мить, не дочекавшись із боку Ґеральта жодної реакції, нахвалитися тобою не міг. Віриш, шо я його за брехуна вважав. Значить, шо йому не до кінця вірив. Знаю, як діла вміють казочками обростати. Особливо серед люду темного: там, куди не плюнь, чи диво, чи чудо, чи інший який відьмак із силами нелюдськими. А ти, бач, показав, шо воно правда щира. Там, у бору, за річечкою, людей зникло і не полічити. А як тудой до містечка дорога коротша, то й ходили, дурні На власну погибель. Не зважаючи на перестороги. А нині такий уже час, шо краще не швендяти по пустках, по лісах не лазити. Усюди потвори, усюди людоїди. У Темерії, на Тукайському узгірї, осьо ось як страшенна справа сталася, пятнадцятеро людей у поселенні вугільників якийсь упир лісовий повбивав. Роговизною те поселення звалося. Чув ти напевне. Нє? Але, шоб я здох, правду кажу. Начебто й чорнокнижники слідство в тій Роговизні вчиняли. Ну, шо там казати. Ми теперички тута, в Ансегісі, у безпеці. Тобі дякуючи.
Вийняв із комода скринечку. Розклав на столі аркуш паперу, макнув у каламар перо.
Обіцяв ти, шо страшидло вбєш, промовив, не підводячи голови. Тож слова на вітер не кидав. Чесний ти, як на волоцюгу Та й тим людиськам життя врятував. Бабі й дівулі. Подякували вони хоч? У ноги кинулися?
«Не кинулися, зціпив зуби відьмак. Бо ще не цілком опритомніли. А я звідси поїду ще до того, як вони опритомніють цілком. До того, як зрозуміють, що я використав їх наче принаду, у пихатому зарозумінні повіривши, що зумію врятувати всю трійцю. Поїду ще до того, як до дівчинки дійде, доки зрозуміє вона, що з моєї провини вона тепер напівсирота».
Почувався він поганюще. Напевне, був то результат використаних перед битвою еліксирів. Напевне.
Ото монструмо, жупан посипав папір піском, тоді струсив пісок на підлогу, справжнісінька огидність. Глянув я на трупа, як той принесли Шо воно таке було?
Ґеральт не мав щодо цього впевненості, але не хотів це виказувати.
Арахноморф.
Альберт Смулька ворухнув губами, даремно намагаючись повторити.
Ґеральт не мав щодо цього впевненості, але не хотів це виказувати.
Арахноморф.
Альберт Смулька ворухнув губами, даремно намагаючись повторити.
Тьху, хай йому: як звати, так звати, псу на нього насрати. То тим мечем ти його засік? Отим клинком? Можна глянути?
Не можна.
Ха, бо зачароване напевне лезо. І дорогим мусить Ласий шматочок Ну, але ми тут гала-гала, а час сплива. Умову виконано, час на платню. А передусім формальності. Розпишися на фактурі. Значиться, хрестик або який інний знак постав.
Відьмак узяв поданий йому рахунок, повернув до світла.
Гляньте на нього, покрутив головою жупан, скривившись. Ніби шо, читати вміє?
Ґеральт поклав папірець на стіл, підіпхнув у бік урядника.
Мала помилка, сказав спокійно й тихо, вкралася до документа. Умовлялися ми на пятдесят крон. А фактура виставлена на вісімдесят.
Альберт Смулька склав долоні, спер на них підборіддя.
То не помилка, також знизив голос. То, скоріше, доказ визнання. Ти забив страшенне страшидло, напевне ж була то непроста працечка тож і ставка нікого не здивує
Не розумію.
Аякже. Не вдавай невинне дитятко. Хочеш мене переконати, що Йонас, як тут радив, не виставляв тобі таких ото фактур? Голову дам, шо
Що «шо»? перебив його Ґеральт. Що він завищував рахунки? А різницю, на яку полегшував королівську скарбницю, ділив зі мною навпіл?
Навпіл? Жупан скривив губи. Не перебирай, відьмаче, не перебирай. Подумати тільки, який важнячий. З різниці ти отримаєш третину. Десять крон. Для тебе воно й так чимала премія. А мені більше належить, хоча б і через мою функцію. Державні урядники повинні бути статечними. Чим урядник державний статечніший, тим престиж держави вищий. А зрештою, шо ти про таке можеш знати? Шось мене ця розмова знудила. Підпишеш фактуру чи ні?
Дощ дудонів по даху, надворі лило, наче з цебра. Але вже не гриміло, гроза віддалялася.
Інтерлюдія
За два дні після того
Дуже просимо, шановна, владно кивнув Белогун, король Кераку. Дуже просимо. Слуги! Стільця!