Ентоні Марстон продовжив свій шлях тріумфу.
VІІІ
Містер Блор їхав пасажирським потягом із Плімута. У вагоні був лише один пасажир, старий моряк із посоловілими очима. Поки що він спав.
Містер Блор охайно занотовував у невеличкому записничку.
Ось уся група, бурмотів він про себе. Емілі Брент, Віра Клейторн, лікар Армстронґ, Ентоні Марстон, старий суддя Ворґрейв, Філіп Ломбард, генерал Макартур, кавалер орденів Святого Михайла й Святого Георгія та ордена «За видатні заслуги», і прислуга: містер Роджерс із дружиною.
Він закрив записник і поклав його назад у кишеню. Зиркнув на чоловіка, що дрімав у кутку.
Перепився, поставив точний діагноз містер Блор.
Він почав вдумливо перебирати справи в голові.
Здається, робота дуже проста, подумав він. Навіть не уявляю, що може піти не так. Сподіваюся, мій вигляд не викликатиме підозр.
Він підвівся та уважно подивився на своє відображення у дзеркалі. Обличчя з вусиками, що відбивалося там, видавало військового. Воно було майже безвиразне, із сірими, близько посадженими очима.
Міг би зійти за майора, промовив містер Блор, але ні, я забув. Там же є той старий військовий. Одразу вирахує мене. Південна Африка, от моя легенда. Жоден із гостей не має з нею нічого спільного, а я саме читав той буклет, то зможу щось сказати про країну.
На щастя, жителем колоній міг бути хто завгодно. Містер Блор розумів, що представивши себе як грошовитого чоловіка з Південної Африки, він може ввійти в будь-яке товариство невикритим.
Солдатський острів. Він памятав його ще з дитинства Смердюча скеля з купою чайок за милю від узбережжя. Назву він отримав через схожість із головою чоловіка.
Чудова ідея побудувати на ньому будинок! У негоду там жахливо! Але в мільйонерів свої примхи!
Старий у кутку прокинувся і промовив:
У морі ніколи не можна бути впевненим, ніколи!
На щастя, жителем колоній міг бути хто завгодно. Містер Блор розумів, що представивши себе як грошовитого чоловіка з Південної Африки, він може ввійти в будь-яке товариство невикритим.
Солдатський острів. Він памятав його ще з дитинства Смердюча скеля з купою чайок за милю від узбережжя. Назву він отримав через схожість із головою чоловіка.
Чудова ідея побудувати на ньому будинок! У негоду там жахливо! Але в мільйонерів свої примхи!
Старий у кутку прокинувся і промовив:
У морі ніколи не можна бути впевненим, ніколи!
Блор згідливо кивнув.
Так, правду кажете.
Моряк двічі гикнув і сумно сказав:
Наближається шквал.
Блор відповів:
Та ні, чоловіче. Чудовий день.
Старий сердито заперечив:
Шторм іде! Я відчуваю його в повітрі.
Можливо, ви маєте рацію, сказав Блор примирливо.
Потяг зупинився на станції, старий підвівся, похитуючись.
Я виходжу тут. Він зашпортався біля вікна. Містер Блор допоміг йому.
Старий зупинився у дверях. Урочисто підняв руку й закліпав затуманеними очима.
Пильнуйте й моліться! Пильнуйте й моліться! Судний день гряде.
Виходячи з вагона, він рухнув на перон. Лежачи, подивився на Блора й проказав із особливою гідністю:
Я звертаюся до вас, молодий чоловіче. Судний день уже дуже близько.
Опускаючись на своє місце, містер Блор подумав: «Йому до Судного дня ближче, ніж мені!»
Але, як часто трапляється, він помилявся
Розділ другий
І
На оукбриджській станції стояла групка людей, нерішуче роззираючись. Позаду них тупцяли на місці носильники з валізами. Хтось із них вигукнув:
Джиме!
Один із таксистів підійшов до них.
Ви, певно, на Солдатський острів? запитав він із мяким девонським акцентом.
Четверо людей підтакнули й одразу ж почали поглядати одне на одного.
Водій звернувся до судді Ворґрейва як до найстаршого з групи.
Тут два таксі, сер. Але одне з них повинно почекати на пасажирський потяг із Ексетера це лише кілька хвилин ним добирається ще один джентльмен. Можливо, хтось із вас зачекає? Вам буде комфортніше їхати.
Віра Клейторн, добре памятаючи про свою посаду секретаря, одразу ж відповіла.
Я зачекаю, сказала вона. Якщо ви не заперечуєте. Вона зиркнула на інших трьох, у її погляді та голосі відчувався відтінок владності, який зявляється, коли обіймаєш керівну посаду. Можливо, так само вона вказувала, хто з дівчаток грає у якому тенісному сеті.
Міс Брент сухо відказала: «Дякую», і, схиливши голову, сіла в таксі, дверцята якого таксист тримав відчиненими.
Суддя Ворґрейв попрямував за нею.
Капітан Ломбард сказав:
Я почекаю із міс
Клейторн, підказала Віра.
Мене звати Ломбард. Філіп Ломбард.
Носильники виклали валізи на таксі. Ворґрейв із притаманною юристу обачністю звернувся до міс Брент:
Гарна сьогодні погода.
Так, справді, озвалася та.
«Дуже статечний старий джентльмен, подумала вона. Таких рідко зустрінеш у пансіонатах на узбережжі. Очевидно, у місіс чи міс Олівер вишукана компанія»
Ви добре знаєте ці місця? запитав Ворґрейв.
Я бувала в Корнволлі й у Торкі, але вперше опинилася у цій частині Девону.
Суддя продовжив:
Я теж ці краї зовсім не знаю.
Таксі рушило.
Водій другого таксі запропонував:
Можливо, присядьте в машину, поки чекаєте?
Ні, дякую, рішуче відмовилася Віра.
Капітан Ломбард розсміявся.
Та стіна, освітлена сонцем, набагато приємніша. Чи, можливо, ви хочете увійти всередину вокзалу?