Я вас про цю послугу не прошу, огризнулась Бронька.
Ай-ай-ай, невже така симпатична жіночка повинна просити? повернув до неї свого довгого носа, схожого на заструганий олівець.
Ви за мене не хвилюйтеся, я собі раду дам, запротестувала Бурозубка. А то ще з моєю ношею чкурнете в світ за очі
Та ж по мені видно, що я не лайдак, і можу накупити цієї картоплі, скільки душа бажає! запевнив підтоптаний ловелас.
Вірити не можна навіть близьким, а вас я взагалі вперше бачу! пояснила йому Бурозубка.
Невже ви мене не пригадуєте? запитав дядько. Ви ж учителювали
Невже ви мене не пригадуєте? запитав дядько. Ви ж учителювали
І він назвав номер освітньої установи, де Бурозубка ще донедавна викладала ботаніку, зоологію, анатомію та загальну біологію.
Я декілька разів вас там бачив, почав пригадувати незнайомець. Давненько то було, років із двадцять тому, коли там навчався мій племінник, але ви не змінилися.
То що тільки за те, що я колись навчала вашого племінника, будете мені бульбу носити? сказала глузливо Бурозубка. Та й половина з тих учнів стали як не злодіями, то депутатами, та й махнула рукою.
Торба для неї в цю мить стала неймовірно важкою, і Броня сама незчулась, як мішок із клубнями опинився в руках цього крутелика.
Стривайте, ви куди? заволала Броня, коли її покупка попливла за помічником до автомобіля.
Та ж підвезу
Е ні, ми так не домовлялись, зарепетувала Бурозубка, намагаючись видерти в цього зухвальця власну тайстру. Мені недалеко, до того ж ніколи не сідаю в авто з незнайомим мужчиною.
Але цей бонвіван не мав наміру так легко віддати назад десять кілограм бульби.
Та я ж вас не покусаю пообіцяв.
Зате завезете хто знає куди Відразу видно, що ви донжуан!
Ні, я Казанова! зізнався перезрілий хіпі.
Не бачу жодної різниці, зло пирхнула Бурозубка, не спускаючи очка зі своєї торбини.
Донжуан він егоїст, не в стані приховати хитринку в очах, пустився в пояснення власник спритних ходильних кінцівок, дбає лише про власну насолоду. Але в Казанови інша мета дати задоволення жінці. Що ви на це?
Я би вам відповіла, якби мала що зітхнула Бурозубка. Але де вже з вами у дотепності змагатись
Я це помітив кивнув помагач. Ну-ну, іду за вами, іду. Бо чого хоче жінка, того хоче Бог. Так, здається, кажуть? І чого ж це ви двигаєте такий тягар? завязував він розмову. Чоловік ледащо?
Немає у мене чоловіка.
Зятя попросили б. Сина, радив попутник.
У мене лише внучатий племінник, Орчик, але він ще навіть до школи не ходить, відповіла Броня і відразу ж схаменулась. Скільки разів вона давала собі слово не дозволяти людині, яку вперше бачить, випитувати про її життя, але ось незчулася, як знову розпускає язик.
І це ви називаєте недалекою дорогою? перервав невеселі Броньчині думи львівський мачо. Ми оце з вами, напевно, подолали цілу верству.
І ви уже шкодуєте, зітхнула Бурозубка.
Зовсім ні, запевнив тітоньку перезрілий стиляга. З вами цікаво спілкуватись. Одного не розумію: навіщо трудити ноги, якщо є транспортний засіб?
А я люблю пішки стояла на своєму Броня. При цьому вона не переставала скоса спостерігати за дядьковими ногами, готова в будь-яку хвилину закричати, відстоюючи свою приватну власність у торбині.
До житла уже рукою подати, та Бурозубка не хотіла, щоби цей фертик підходив до нього близько. Бо мешкала у такому сараї, що там би й пес пропав: без штукатурки, без підлоги, з пейзажами грибка на стінах та проваленим посередині дахом. Крім того, під старість вона стала дуже підозрілою, і зараз була переконана, що цей в драних штанях все-таки зі злодіїв. Бо хіба чесний господар полізе в таке шмаття? Оце дочекається, коли бідна жіночка відлучиться кудись, і винесе із її так званої шпаківні майно.
Ну, ось ми і прийшли, зупинила Бурозубка джентльмена. Спасибі вам. А далі я вже якось сама
Однак цей денді не поспішав відкланятись.
Що ви робите сьогодні увечері? запитав.
А що таке? насторожилась Бурозубка.
Упродовж півгодинної прогулянки візавіст уже так звикнув до нестандартної поведінки тітки, що його вже ніщо в ній не дивувало.
Ну, я хочу вас запросити до бару на горнятко кави або до морожарні на пломбір з горіхами, ввічливо пояснив він, мов би не помічаючи непривітного тону Бурозубки.
А чому ви мене запрошуєте? поцікавилася тітка.
Просто так ухилився від відповіді цей лукавець.
Нічого «просто так» не буває, відрізала Бурозубка.
Гаразд, ми підемо на прогулянку До парку культури
Така перспектива тітку взагалі перелякана:
Ні, що ви, там безлюддя
Але зі мною вам нічого боятися!
А вас?
І тітка почала пориватись додому, та звабник перегородив їй дорогу, спокушаючи її дедалі дужче.
А що якби на шашлики? Га? До «Семи поросят»? вигукнув із молодечим запалом.
А що якби на шашлики? Га? До «Семи поросят»? вигукнув із молодечим запалом.
Ще на старості заворот кишок дістану, а я поки що не поспішаю до раю І взагалі, вам би уже час відвідувати інший, спеціальний бар для пенсіонерів аптеку Пропустіть, бо міліцію покличу пригрозила Бурозубка, переконавшись, що дідок і не думає вступитися з дороги.
Джигун, скорившись, зробив спробу на прощання поцілувати тітці руку. Але Бурозубка шарпнулась: