Спочатку Рубильник вiдмовчувався, потiм вiднiкувався, та коли сантехнiк запропонував йому за кожну краплину клею по десять карбованцiв, подумав: "Ото щастя пiдвалило! За поганий смердючий клей -- така грошва! Все чисто, благородно, бери грошики й катай на пiвдень, до моря й пальм! Але якщо йому так уже потрiбен цей клей, дивись, не продешеви!"
-- Нема дурних! -- пiдвiвся, вдавши ображеного, Рубильник. -- За такий товар -- жалюгiднi копiйки...
-- Стривайте! -- злякано схопив його за рукав агент, -- Вашi умови?
Рубильник над усе боявся продешевити, тож тiльки незрозумiле поворушив пальцями в повiтрi.
-- Двадцять? -- пильно глянув йому в обличчя Z-003.
Рубильник заперечливо хитнув головою
-- Сорок! -- вiдразу перескочив через десятку сантехнiк.
"Тримайся, щасливчику, тримайся!" -- подумки стримував себе Рубильник, якому вже кортiло заплескати в долонi вiд радостi. Та коли агент назвав цифру "сто" -- нерви його не витримали! Вiн пiдскочив i, ковтнувши пожадливо слину, вигукнув:
-- Згода!
-- Тодi рiвно о шостiй я чекатиму вас у скверi, на третiй вiд входу лавi. Ви приносите клей, весь, до крапельки, а я грошi! -- I вони вдарили по руках, обоє вкрай задоволенi собою.
У цю мить з пiдвiконня за їхнiми спинами знявся горобець, який тихо сидiв пiд час усiєї розмови дiлкiв, i полетiв на розшуки лейтенанта Євдокименка...
Роздiл тринадцятий
БЕГЕМОТ У ПАСТЦI
Хiба можна собi уявити хлопця, котрий спокiйнiсiнько десь сидiв би, коли навкруги таке дiється? Тож не дивно, що Христофор, Васько та Бевзь -- пробачте! -- Семен досить скоро почали непокоїтись.
-- I скiльки можна чекати отого вашого Бублика? -- першим не витримав Семен. -- Сидиш отут, скнiєш, а там, може, свiт перевертається!
-- I не кажи! -- зiтхнув Христофор.
-- Нема чого тут стирчати. Давайте хоч до печери збiгаємо! -запропонував Васько.
-- Навiщо? -- здивувався Семен.
-- А туди зараз може навiдатися хтось iз твоєї компанiї.
-- По-перше, -- образився Семен, -- вони менi вже бiльше не компанiя! А по-друге, що їм там робити?
-- Та хоча б випити, адже там горiлка, -- пояснив досвiдчений Васько.
-- Щось у цьому є, -- пiдтримав друга Христофор, а Семен лише захоплено глянув на Васька: диви, який малий, а метикований.
Невдовзi хлопцi вже сидiли в густому чагарнику неподалiк вiд печери. Сидiти мовчки, без жодного руху було страшенно важко: то спина починала свербiти, то в носi лоскотало, аж сльози наверталися. Та хлопцi мужньо терпiли все, аби не викрити себе.
Так вони просидiли, напевне, з пiвгодини, i Христофор, терпець якому увiрвався, хотiв був уже запропонувати кинути це дiло, коли раптом з-за кущiв навпроти виткнулася голова.
-- Бегемот, -- прошепотiв Семен.
Голова покрутилася навсiбiч, поклiпала вицвiлими безбарвними очицями, i з-за кущiв видерся один з колишнiх Семенових дружкiв, пом'ятий i скуйовджений, з'їхав по схилу на дно ярка й подряпався по стовбуру осики до печери. I тiльки-но вiн зник в отворi, як Васько лiктем штурхонув Семена й гарячкове зашепотiв:
-- Вiн у пастцi! Треба лише вибити з-пiд стовбура пiдпорки -- i все!
Христофор та Семен вiдразу зрозумiли хитрий Васькiв план. Всi троє по-пластунськи вибралися зi своєї схованки й пiдповзли до стовбура. Семен ухопився за гiлляки своїми дужими руками, а Христофор та Васько навалилися на осику.
-- Раз, два, три! -- пошепки скомандував Васько, i Семен висмикнув пiдпорки.
Стовбур натужно зарипiв, повiльно хитнувся -- i враз гухнув на стiнку яру, щiльно закривши вхiд у печеру. Лиш невеличка хмарка куряви знялася.
-- Все! -- витер спiтнiле чоло Христофор, i хлопцi всмiхнулись один одному.
I наче у вiдповiдь йому iз печери почулися несамовитi зойки, щось важко загупало. Це замурований там Бегемот волав вiд переляку й з розгону кидався плечем на стовбур, який навiть не ворухнувся. Нараз Бегемот отямився й затих, прислухаючись: мабуть, почув голоси.