Розкажу згодом!
-- Згодом так згодом, -- здвигнув плечима Васько. -- А зараз давай краще перекусимо.
На цю пропозицiю Христофор пристав дуже охоче: вiн так поспiшав утекти з дому, поки не прокинувся батько, що навiть не встиг перехопити бодай скибочку хлiба.
Хлопцi хутко впоралися зi снiданком, запили яєчню гарячим чаєм, Васько швидко й вправно -- теж тренування для справжнього мандрiвника! -- вимив посуд i нарештi взяв до рук канiстру.
-- Ану, що ж воно таке? -- Вiн оглянув її з неабияким iнтересом. Для чогось постукав пальцем, подивився на свiтло, погойдав, прислухаючись до важкого плюскотiння зеленкуватої рiдини, й намiрився був вiдкрутити кришечку, але в ту ж мить Христофор, мов ужалений, зiрвався з мiсця, схопив друга за руки i несамовито заверещав:
-- Обережно! Не чiпай!
Васько так перелякався несподiваного зойку, що вiдскочив крокiв на три, впустивши канiстру. Та на пiдлогу вона не впала: її на льоту пiдхопив Христофор i з полегшенням притиснув до грудей.
-- Ти що? Здурiв?! -- отетерiв Васько.
-- Злякався! Ця штука небезпечна, от i злякався за тебе.
-- А коли небезпечна, давай її про всяк випадок краще не вдома ховати, а десь у саду.
-- Давай у саду, -- кивнув Христофор. Хлопцi взяли у сараї заступ i вийшли в сад.
-- Отут i сховаємо, -- показав Васько на купу бадилиння пiд парканом. -- Ямку викопаємо, а зверху замаскуємо -- жодна жива душа не знайде!
Христофор погодився, й незабаром канiстрочка з таємничою небезпечною рiдиною тихесенько лежала собi в ямi пiд чималим шаром бадилиння.
I тiльки-но хлопцi обтрусили землю з рук, як над ними пролунав пронизливий свист. Вони глянули вгору -- й побачили Бевзя! Той сидiв верхи на парканi й посмiхався.
-- Привiт, жевжики! -- помахав вiн рукою. -- А я до вас в ранковий час за боржочком: не хочеться чогось до вечора чекати! -- I Бевзь зiскочив з паркану в садок.
Христофор вiдразу мовчки тицьнув йому грошi, якi вчора виручив за пляшки.
Бевзь покрутив монетки, вдав, що пробує їх на зуб, тодi сховав у кишеню й тяжко зiтхнув:
-- Гарна штука, та мало!
-- Як домовлялися.
-- Воно то так, але ж ти пiзно заплатив, от я й думаю: а чи не пiдвищити тобi проценти?
-- Ми так не домовлялися, -- злякано глипнув Христофор. -- Та й у мене бiльше нема.
-- Нiчого, захочеш -- знайдеш. Ти хлопчик розумненький, -посмiхнувся Бевзь. -- Хай дружочок допоможе. Одне слово, -- тут у голосi його забринiла погроза, -- щоб увечерi ще трохи пiдкинули, менi треба!
-- Та де ж ми вiзьмемо? -- втрутився Васько.
-- А це мене не обходить. Де хочете -- там i берiть! Та не тремтiть, я не який-небудь грабiжник: все, що принесете, врахую вам у наступний внесок.
-- Спробуємо, -- кивнув Христофор, бо згадав, що один хлопець саме сьогоднi обiцяв повернути йому давнiй борг.
-- Мiж iншим, -- звернувся Бевзь до Васька, який все ще тримав заступ у руках, -- що ви тут копаєте? Скарб шукаєте? Давайте поможу, а знахiдку -- подiлимо.
-- Не скарб, а черв'якiв, -- викрутився Васько. -- По лящiв завтра пiдемо. А тобi що?
-- Ти поварнякай менi! -- розiзлився Бевзь. -- Я тобi таких лящiв надаю, що й черв'яки не знадобляться! -- I, радий своєму дотепу, дав Христофоровi по носi щигля й перескочив через паркан на вулицю.
Тюлькiн мовчки почухав носа, а Васько сердито сказав:
-- От уже Бевзь, так Бевзь! Ну, постривай, скоро ти в нас iншої заспiваєш! -- I вiн гордо помацав свої поки що досить слабенькi м'язи.
Друзi поставили заступ на мiсце, схопили портфелi, ще раз глянули на купу бадилиння, пiд якою ховалася канiстра, й помчали до школи.
Дорогою Васько знову спробував розпитати у друга про таємницю, але той лиш вiдмахнувся:
-- Пiсля урокiв розповiм, почекай!
Васько погодився -- бiльше чекав! -- i вже не" чiплявся до Христофора.
А пiсля урокiв Христофор, як i обiцяв, розкрив нарештi друговi таємницю свого генiального винаходу.