Трохи озирнувшись, він став помічати, що вічнозелені рослини огортають собою величні стародавні споруди, а соковиті плоди цих рослин нависають майже над землею. Їх налитий сонцем стиглий вид, так і вабив покуштувати ці дивовижні екзотичні плоди, але в цьому світі вони являли собою цінність тільки через дивовижне солодке пахілля, яке надихало і насичувало мандрівників, що подорожували цією загадковою стежкою. Вдихаючи їх тонкий аромат, Матвій відчував, як в ньому прокидається небувала сила. Він відчував свою могутність. Варто було тільки захотіти і він міг зрушити з місця вікові брили, які причаївшись, дрімали під густим зеленим покровом тропічних рослин. І не просто зрушити. Він міг рознести їх на дрібні шматочки. Кордонів тут не існувало. Матвій відчував енергію каміння. Поза всяким сумнівом, тут вони були живими й схилялися перед володарем, який вільготно прогулювався серед їх величі. Він приліг на шовковий трав'яний килим і заплющив очі, щоб спробувати поспілкуватися з цим новим для себе світом, але замість казкових відчуттів виявився у своїй кімнаті, лежачим на ліжку.
Ні! Ні! жахнувся Матвій, ніби поряд з ним вдарила блискавка. Ще!..
Матвій поспішив заплющити очі, і знову опинився там, серед живих загадкових будівель, що випромінювали дивну енергію. Відчуття подвійної реальності було вище його розуміння. Він міг перебувати тут і там водночас. Відчуваючи себе напівбогом у своїх видіннях, він знову розплющував очі й перетворювався на безпорадну, обмежену у своїх здібностях істоту. Знов і знов він повертався у світ марева, і прагнув більш детально розглянути кам'яні споруди.
Розташування і форма таких грандіозних споруд не викликали сумніву в їх рукотворному походженні. Чітко виділялися віконні прорізи, які облюбували незліченні полчища мавп. Безумовно, уява Матвія намалювала йому ціле покинуто місто, яке, судячи за безмежними розмірами, населяла ціла цивілізація, давно понурившись в безодні часу
Будильник на мобільному телефоні перервав спостереження ілюзорного світу, повернувши Матвія до суворої реальності. У порівнянні з пережитими відчуттями він відчував себе таким знесиленим, що навіть на мить не міг наблизитися до жаданого забуття.
«Гаразд, трохи оговтавшись, подумав він. Може пізніше ще вийде. Все-таки цікаво, від чого залежать такі яскраві та барвисті сни? Закінчу дослідження руїн і звернуся до фахівців. Може зі мною щось не так».
Розмірковуючи над цим, Матвій змирився з втраченими можливостями й знову знайшов непорушну силу волі та потужну енергетику фізичного світу. Миттєво начеркавши план на сьогодні, він поглянув на годинник.
«Цілком пристойно для дзвінка», вирішив він, набираючи номер подруги.
Доброго ранку, Матвій, почувся з трубки ніжний жіночий голос.
Доброго ранку, Лінда. Вибач за ранній дзвінок, але така негайна справа не терпить зволікань.
Чомусь я не здивована, розсміялася дівчина. Це твій фірмовий почерк. Швидко, все й одразу. Цього разу теж працюємо на випередження?
Ні. Зараз все набагато розміреніше. Єдине, що потрібно, так це виїхати якомога раніше, а сама робота досить забарна та копітка.
Я заінтригована, без удаваної скромності зізналася дівчина. Зараз просвітиш чи потрібно зустрітися?
Ти ж знаєш, я не люблю зайвих балачок через телефон, відповів Матвій. Тобі з ранку зручно або будеш зайнята?
З моєю любов'ю до професії я зайнята завжди, але для тебе я скасую всі справи. Моя робота, на жаль, не приносить очікуваних доходів, а в цьому плані ти мене ніколи не розчаровував.
Це обнадіює, посміхнувся Матвій. Тим більше справа, яку я хочу тобі запропонувати, дає перспективи дуже пристойного доходу, зрозуміло, виходячи від результату. Мені під'їхати до тебе або поснідаємо в ресторані?
Ти справді думаєш, що дівчина може відмовитися піти з тобою в ресторан? знову розсміялася Лінда. Пам'ятаєш хоч один випадок?
Кого мені запрошувати окрім тебе? здивувався Матвій. Ти ж знаєш, я в душі відлюдник. А ось нашу дружбу дуже ціную, повір, і за неї готовий віддати багато чого.
Та ну тебе розпорошуватися, не без задоволення простягнула дівчина. Куди їхати?
Ображаєш, бовкнув Матвій. Я сам заїду за тобою за годину. Встигнеш зібратися?
Звичайно. Чекаю на тебе.
Матвій підійнявся з ліжка і попрямував до шведської стінки, встановленої прямо в спальній кімнаті. Цю звичку він виробив ще зі шкільних часів, і треба зауважити, що навички, набуті завдяки цим вправам впродовж всього життя, не раз виручали його. Після п'ятнадцятихвилинного тренування він викликав таксі та попрямував до душової кімнати.