«Так якщо довго думати про це, можна і в клініку потрапити для душевнохворих», промайнуло в його голові, а на обличчі з'явилася легка посмішка.
Із задуми його вивів телефонний дзвінок.
Чомусь хотів почути саме тебе, повідомив Матвій замість привітання.
Привіт, друже! Радий, що мої дзвінки ти сприймаєш саме таким чином, затараторив бадьорий голос на іншому кінці дроту. Хоча, нічого дивного. Зазвичай я приношу з собою добрі новини.
Це вірно, погодився Матвій.
Гаразд, вимовив Андрій. Давай ближче до справи. Боюся напустити на себе важність, але до моєї контори звернувся лорд Гамільтон. Лорд! Ти уявляєш!
Як на мене, таких клієнтів у тебе ще не було, підхопив ентузіазм друга Матвій.
Згоден. Було багато. Але лорд!.. Безумовно ні.
Лорд так лорд, вже спокійніше мовив Матвій. Що ж його цікавить?
Сказав, що хоче обговорити це в особистій бесіді.
Де обговорити? В Лондоні? здивувався Матвій.
Навіщо в Лондоні? Він тут, приїхав до міста, і чекає на зустріч у будь-який зручний для нас час, урочисто резюмував Андрій.
Матвій відійшов від вікна і сів у крісло.
Так вже й в будь-який? із сумнівом перепитав він. Зазвичай такі серйозні люди самі призначають час і місце.
Про що це говорить? наштовхуючи приятеля на думку, запитав Андрій. Що він в нас дуже зацікавлений. Вірно?
Схоже, що так, погодився Матвій. Я вільний сьогодні. Домовляйся на вечір.
Так уже ніби й вечір, засміявся в трубку Андрій.
Матвій повернув голову і поглянув на темне небо.
Так, дійсно. Дивлюся у вікно, а те, що вже зовсім стемніло, не помічаю. Ти набери його. Якщо сьогодні йому зручно, скажи, що ми до його послуг. Якщо ні, нехай призначить час і місце.
Чекай на дзвінок, коротко мовив Андрій, перервавши бесіду.
Чекати довелося трохи більше ніж хвилину.
Ти не уявляєш, як він зрадів, радісно повідомив Андрій. Сказав, що за дві години чекає нас у готелі «Уельс».
Цікаво, задумливо протягнув Матвій. Істинно британський лорд. Навіть тут підтримує зв'язок, так би мовити, з батьківщиною.
Думаю, все набагато простіше, заперечив Андрій. Тобі доводилося бувати там?
Якщо чесно, навіть не чув про неї, зізнався Матвій. Де вона хоч розташована?
У північній частині міста. Одного разу довелося там бувати. Вона шикарна. Тому я і не здивувався, що він зупинився саме там. Готель маленький, але цим і приваблює. Мабуть, лорд не хотів привертати увагу преси до своєї персони.
Можливо, погодився Матвій. Втім, мені необов'язково знати де вона знаходиться. Заїжджай за мною, як будеш готовий, і рушимо в дорогу.
Нема питань. Без дзвінка спускайся рівно за годину. Поки доберемося думаю, будемо саме вчасно.
Домовилися, замість прощання вимовив Матвій, і натиснув кнопку скидання. З телефоном в руці він знову підійшов до вікна, щоб послухати дощ, який вже поступово стихав.
У тиші кімнати у свідомості знову почали спливати картинки, які відкривалися йому у сновидіннях і невпинно розбурхували розум. Безкраї ліси з віковими деревами огортали й манили пройтися їх загадковими стежками. Трелі невідомих птахів, крики мавп і шелестіння листя чулися настільки чітко, що Матвій насилу вірив в ілюзорність цих звукових сплетінь. Такі почуття він відчував лише тоді, коли чув легкий шум води або потріскування палких дров. Ось чому він не втрачав можливості насолодитися такими простими й водночас такими приємними звуками. У ці чудові моменти підключення до подвійної реальності, його манила туди невідома сила, і понад усе він хотів опинитися в цьому таємничому місці.
Матвій трохи відійшов від вікна і, як тільки перестав чути шум дощу, все припинилося. Піддавшись пориву, він знову кинувся до вікна, але, поглянувши на годинник, зупинився.
Час квапив і змушував поспішати, тому Матвій попрямував у душ, водночас обмірковуючи, що доречно вдягти на зустріч із титулованою особою. Стоячи біля відчиненої шафи, він швидким поглядом оглянув свій гардероб і, недовго думаючи, вибрав темні штани класичного крою і темно-фіолетову сорочку із запонками, залишивши без уваги піджак і краватку.
«Начебто й неофіційно, думав він, роздивляючись себе в дзеркалі, але і не повсякденно».
Поглянувши на годинник, Матвій поклав до кишені трохи грошей і вийшов з квартири. Минуло трохи більше за годину, але Андрія ще не було. Дощ ледве накрапував, і це дарувало справжню насолоду, але від крапель намокала сорочка, а Матвій не хотів постати в неохайному вигляді на важливій зустрічі. Втім, заходити назад не довелося, тому що знайома машина з'явилася на дворі.