До Львова з Сибіру Скорик повертається аж 1955 року (на щастя, він мав «чистий» паспорт і міг виїхати, на відміну від батьків, яким довелося чекати ще два роки). Тоді ж вступає на перший курс Львівської державної консерваторії імені М. Лисенка по класу композиції, навчається спочатку в Станіслава Людкевича, потім два роки в класі Романа Сімовича, а згодом Адама Солтиса, в класі якого завершує навчання в 1960 році. Уже ранні твори для фортепіано серед них цикл «У Карпатах» засвідчили сильний і оригінальний талант молодого музиканта.
Його дипломною роботою з композиції стала кантата «Весна» на слова Івана Франка, котра і до сьогодні з великим успіхом виконується в хорових програмах сучасної музики та входить у постійний репертуар навчальних і професійних колективів. Паралельно він навчається на теоретичному відділенні і в тому ж 1960 році захищає дипломну роботу на тему «Ладова система Сергія Прокофєва» в класі С. Людкевича. Після завершення навчання Скорик вступає до аспірантури Московської державної консерваторії імені П. Чайковського в клас професора Дмитра Кабалевського, яку закінчує 1964 року двома творами симфонічною поемою «Сильніше смерті» та кантатою «Людина» на вірші литовського поета Едуардаса Межелайтіса. На основі дипломної роботи 1967 року захищає кандидатську дисертацію.
З 1963 року Скорик починає працювати викладачем Львівської консерваторії на кафедрі теорії музики і композиції й одразу опиняється в гущавині культурних подій. У 1963 році вступає до Спілки композиторів України, що засвідчило стрімкий злет карєри і визнання його таланту адже він став наймолодшим членом цієї творчої організації. Проте позиція суто академічного музиканта не зовсім влаштовувала Скорика: в ці роки він організовує естрадний ансамбль «Веселі скрипки», для якого пише пісні й інструментальні твори, руйнуючи офіціозний штамп радянських масових пісень і розпочавши нову лінію української естради. Естрадні пісні, написані молодим музикантом у 1960-х, до сьогодні зберігають свою популярність. Завдяки «Веселим скрипкам» він познайомився з молодою архітекторкою Ларисою Кузьмою, з якою невдовзі одружився. У молодого подружжя Скориків народилася донька Мілана.
У 1964 році славетний режисер Сергій Параджанов приїжджає до Львова з наміром знайти композитора для свого фільму. Його привабила повість Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків», а кіношедевр, який він зняв, згодом увійшов у десятку кращих фільмів всіх часів і народів за даними ЮНЕСКО. Музику до фільму він запрошує писати молодого і ще невідомого Скорика. Через кіно з його колористичними і зорово-асоціативними можливостями, через літературний сюжет «народної драми» символічної повісті Михайла Коцюбинського Мирослав Скорик по-новому осмислює сенс категорії національного, звертаючись до вічних праджерел, до архаїчних традицій свого народу. Робота над музикою до кінофільму була настільки важливою для нього, що на її основі композитор невдовзі створив оркестровий «Гуцульський триптих» («Гуцульська симфонієта»).
Цей твір розпочав серію творів, різноманітних за трактуванням народнопісенних інтонацій. Згодом критики віднесуть їх до «нової фольклорної хвилі». Вони були на той час незвичні, а навіть «зухвалі»: в академічному руслі Скорик дозволив собі звернення до джазової стилістики, що було чи не першим таким прецедентом у творчості українських композиторів. Особливе місце у фортепіанній творчості посідає цикл «З дитячого альбому», який продовжив лінію дитячих дидактичних збірників для фортепіано, започатковану у вітчизняній музичній культурі В. Барвінським і В. Косенком. У середині 1960-х композитор звертається і до доволі рідкісного в українській музиці жанру, створивши одноактний балет за відомим програмним віршем І. Франка «Каменярі», який був поставлений разом з балетом Лесі Дичко «Досвітні вогні» на сцені Львівського театру опери і балету імені І. Франка у 1966 році.
Але найбільшу і цілковито заслужену! популярність у його доробку здобув твір, котрий завершив тривалий період творчості митця, позначений винятковим інтересом до карпатського фольклору. Цим твором був «Карпатський концерт» для оркестру (1973), що дотепно й майстерно поєднав терпкий аромат гуцульських наспівів з гостросучасними ритмами джазу та розкішними оркестровими барвами. «Карпатський концерт» з успіхом виконувався в багатьох країнах Європи і Америки, був записаний на грамплатівку, після його тріумфу імя автора потрапило в провідні європейські енциклопедії і лексикони серед знаменитих композиторів світу.