І за десять років змарнілий, постарілий батько так само питає в Антіна під квітучими вишнями: «Ти вивчив математику?». Але тепер йдеться про іншу науку: вищу. І присмак від цього питання у вісімнадцятирічного хлопця трохи інший. Бо тепер Антін знає, що незабаром він буде єдиним годувальником у родині, бо в батька вже було два інсульти й прогноз невтішний І що ота загадкова для нього, другокласника, математика, то не рожеві тонкі пелюстки в борщі, поки батько з неприхованою гордістю, награно строго, немов Дід Мороз в дитсадку, питається про домашнє завдання, а зовсім інше. Серйозна наука. Його майбутній хліб. Його і його родини: матері й трьох сестер, коли батька не стане
А батька таки невдовзі не стало. Не стало вкрай раптово. Швидко. Скоро
І Антін вчить ту кляту математику, яка вже давно перестала бути для нього загадково-таємничною і перетворилась на щоденну каторгу. Вчить остервеніло, педантично, як фанатик, як джихадист-підривник: ніби немає нічого важливішого за неї в його житті. Бо він вже знає, що життя то не пелюсткопад. То заробляння грошей, щобпрогодувати безутішну матір-вдову і трьох, іще зовсім молоденьких, сестер. То заробітки в Європі, бо там можна заробити більше, аніж працюючи на будівництві молодим інженером в рідному Івано-Франківську. Але задля того, щоб працювати спеціалістом «за бугром», треба закінчити виш і отримати корочку, а Антін не зможе Бо поєднувати підробітки в Польщі й зубріння вищої математики невимовно складно. І йому це не вдасться.
* * *В пальцях правиці кінчалася чергова вранішня цигарка. Антін увімкнув радіо. Аномальна спека, виявляється, добивала не лише жителів столиці «Расєйської імперії», а й рідного Прикарпаття. Принаймні, «западенське» «Фреш-ФМ», котре йому вдавалось тут «спіймати» вряди-годи, повідомляло про таку ж напасть у Стрию. А то всього-на-всього якихось нещасних сто кілометрів через Моршин, Долину і Калуш до його міста. Можна сказати сусіднє місто. Особливо за масштабами Мачухи з її кільцем А, кільцем Б, ТТК і МКАДом[21].
Антін слухав «Фреш-ФМ» кожного ранку обох своїх законних вихідних і цього дня, коли відпустка ще не закінчилась, але був будній день він пересилив себе і наказав думати, що то субота задля покращення настрою. Та й по тому. Все одно кожен день видавався однояйцевим близнюком попереднього.
Антіну закортіло приготувати вареники. Він дістав з-під столу брудну порепану дощечку для розкочування тіста і почув дзенькіт, такий, ніби розбилась тисяча дзеркал. То посипалась недолуга піраміда з пустих пляшок. Після повернення з відпустки, котру він провів вдома, в Івано-Франківську, Антін «не просихав». Він сидів у своєму барлозі й згадував минуле, запиваючи його найдешевшою, але фабричною «бадягою» (бо від самогону тут можна було ще й не прокинутись).
Окрім гострих уламків пляшок із залишками горілки й старезної дощечки в хаті нічого не було.
Він пішов до метро, ще тільки розвиднювалося, смог підіймався над містом, і купив за безцінь гниличок[22], солодких і маленьких у якоїсь скоцюрбленої бабці. Потім придбав найдешевшого борошна і дістав із закамарка своєї памяті сонячну днину і маму, що посеред тієї днини, молода та осяйна літніми променями, заповзято готує вареники з гниличками. Незвичайні вареники, але що ж Приторно-солодкі й такі, що вже наступного дня їсти дітям не можна, бо начинка забродила і перетворилась на алкоголь. Легкий і приємний. Наче ті шоколадні цукерки з пяними вишнями. І Антін, і сестри продовжують їх їсти й на другий день, і сміються Невідомо від чого: від градуса тих вареників, чи від самонавіювання, що вони мають їх веселити, або ж бо діти ще, і мама молода і батько живий
Згадав-вигадав рецепт і заповзявся розкочувати тісто з грудками, погано перемішане і якесь сіре, наче неживе. За вікном підіймався смог своєю павутиною огортаючи Мачуху.
Матюкнувся. Знову ведуча «Фреш-ФМ» не лише бовкнула якусь суцільну нісенітницю про Браяна Адамса, а ще й неправильно провідміняла його прізвище. Пригадав лектора з вишу, що читав історію України, і його кристалічно-доцільні звороти й визначення. Той читав лекцію так, що хотілося увібрати її в себе до останку. Як піпеткою, всмоктати, висмоктати мякоть його слів, немов з мушлі. І навіть без лимона і білого сухого та мушля пянила і смакувала сама по собі. Одначе, до випускного іспиту з історії України він так і не дійшов. Зламався, не поталанило. Хоча насправді, виправдання «не поталанило» то для слабких. Немає «талану», є щоденна праця, інтуїція так, вона є, але загалом регулярна робота. І от якраз її Антіну тоді не вистачило.