І ноги самі понесли Максима на Хрещатик, аби їхній господар на власні очі міг роздивитися, що там коїться.
* * *«Ну ні Ти не можеш бути однією з них, отих псевдо і квазі, котрі кожного разу їздять на щоденну каторгу задля примарного статусу. Хоча б тому, що ти реально живеш в Москві, а це хоч щось, але таки значить», процідив крізь зуби Антін, випльовуючи в сміттєве відро залишки присмаку тютюну після вранішньої сигарети.
Починався іще один день в лоні Мачухи. Такий самий, як і попередній.
За вікном, окрім загадкової жіночої постаті напроти, Антін не бачив нічого: виснажлива літня спека породила смог, який затуляв від нього блідо-сірими сонячними відблисками дахи будинків, крона дерев І навіть неба не було видно, бо від смогу воно перетворилось на якийсь кальянний сизий дим. Нічого більше. Фата Моргана Згадався вірш Маланюка, де йому, також емігранту, його власна батьківщина ввижалась «на пісках емігрантських пустель» квітучою «весняним цвітом»[14]. Згадався батьківський дім, буквально утопаючий безповоротно в пучині того цвіту навесні. Коли рожеві пелюстки падають до миски й миттєво розчиняються в борщику, що парує, поки вся сімя вечеряє під вітами в садку коло хати. І тоді батько: «Сину, ти вивчив математику?» питається всміхаючись, бо йому не байдуже. Бо Антін і справді її вивчив, йому цікаво. Бо, коли він складає рівняння, йому навіть в голові паморочиться від захвату від тієї давньогрецької науки «ма-те-ма-ти-ки». Бо, коли батько питає про неї, то вже знає наперед відповідь, тому що телефонувала вчителька з математики, за сумісництвом завуч, і гордо повідомила батькові схвильованим дзвінким і наче на мить помолоділим від радості голосом, що Антін їде на районну олімпіаду. Антіну стає солодко-солодко і серце бється чимдуж. Бо батько пишається Антіном і, коли той виграє олімпіаду, подарує йому перший в його житті велосипед. Бо життя солодке і прекрасне під тим пелюсткопадом в його рідному Івано-Франківську. І завжди весна Навіть коли осінь, або зима, в серці у малого Антіна пелюсткопад.
* * *19 вересня 1941 року в Києві почався новий відлік часу. І у прямому сенсі теж: всі годинники були переведені «за Берліном». Ось тепер і прямують всі вони в тому вагоні, напханому такими ж сами бідолагами, як і він, кудись до Берліну. Ніби всі стали неживою власністю берлінців. Германія Це зараз ми кажемо «Німеччина», а тоді не існувало ніякої Німеччини, була суцільна Германія і її германські реваншистські амбіції та війська. Тьма-тьмуща германських лискучих мурашок, беззастережно відданих Фюреру.
Повсюди по Києву робітникам було наказано встановлювати на крамниці німецькі вивіски й вішати портрети Гітлера у вітринах з підписом «Гітлер-визволитель». Не зважаючи на те, що в перші дні окупації не було ані світла, ані водопостачання (адже 37-ма армія генерал-майора Власова, відступаючи, все підривала за собою), педантичні німці одразу ж взялися перейменовувати вулиці. Гітлерівська адміністрація (Генералкомісаріат) розмістилася в будинку на вулиці Орджонікідзе, що відразу була перейменована німцями на Бісмаркштрассе[15]. Вмить в Києві зявилося напрочуд багато тих штрассе Айхгорнштрассе[16], Тодтштрассе[17], Лютерштрассе[18], Банховштрассе[19].
Населенням міста намагалася піклуватися недолуга на початку окупації так звана Київська міська управа орган місцевого врядування, укомплектований «благонадійними прихильниками окупантів» членами похідних груп ОУН. Та управа зайняла приміщення школи за адресою Ровноверштрассе[20]18.
Саме туди взимку сорок другого пішов на ватяних ногах голодний і замерзлий Максим. Грошей навіть на скоринку хліба в нього вже не було. Останні копійки він віддав гробарю, коли поховав маму. І то не за те, аби той вирив могилу, а за самий дозвіл від нього поховати самотужки маму на цвинтарі. Максим сам рив землю, остервеніло, замерзлими руками, і сам поклав її всохле, легке, мов пірїнка тіло до могили. Труни також не було. А потім голод, котрий, здавалося, виїдає його нутрощі їдким відчуттям нудоти Холод лютої зими позбавив будь-якої надії вкрасти хоч якоїсь городини в приватних будинках на Подолі й залишалось лише одне піти до тієї управи.