Сумніваюся, товаришу Сталін, чесно відповів Ягода. Він аж надто мякий для цього.
То яка нам від нього користь?
Зате з його допомогою ми маємо намір підвести до Коновальця справжнього виконавця.
Він у вас вже є?
Так точно! Чекає у приймальні.
Сталін пильно подивився на Ягоду, але нічого не сказав. Натомість підійшов до столу і натиснув кнопку. Одразу двері відчинилися і до кабінету увійшов Олександр Поскрьобишев. У Ягоди склалося враження, що секретар спеціально чекав на цей сигнал.
Закличте товариша, який прийшов разом з товаришем наркомом, розпорядився Сталін.
Молодий чоловік зупинився одразу перед дверима.
Підійдіть ближче! сказав Сталін.
Прибулий обережно підійшов і став поряд Ягоди. Сталін уважно придивився до молодого військового. На вигляд йому було років двадцять пять, він мав правильне обличчя і приємні підкупні очі.
Як вас звати?
Павло Судоплатов, товаришу Сталін! хрипло відповів прибулий.
Його хриплість Сталін цілком слушно пояснював тим, що молодий чоловік уперше у цьому кабінеті. Потім такі люди більш-менш опановують себе. Щоправда, не всі.
Скільки вам років?
Двадцять чотири! відказав Судоплатов і почервонів.
Сталін усміхнувся.
Не треба соромитися свого віку! сказав він. У ваші роки я вже організував страйк бакинських робітників. Хто ви за національністю?
Українець.
Мову знаєте?
Так точно!
Добре! Мову свого народу забувати не можна! Товариш Ягода вам пояснив ваше завдання?
Так точно!
І вас це не лякає?
Аж ніяк! У мене з обєктом свої рахунки!
Сталін здивовано вийняв з рота люльку.
Свої рахунки? перепитав він.
Так точно! За його наказом у Львові вбили мого друга Андрія Майлова, повідомив Судоплатов. Я хочу помститись.
Сталін уважно подивився на Судоплатова, потім перевів погляд на Ягоду.
Звичайно, помста буває хорошим стимулом, але вона іноді заважає справі, сказав Сталін. Перед вами, товаришу Судоплатов, партія поставила конкретне завдання, яке ви маєте виконати. Фелікс Едмундович говорив, що чекіст повинен мати холодну голову і гаряче серце. Вами, товаришу Судоплатов, має керувати не особиста помста, а бажання виконати завдання, поставлене перед вами. Тоді й про особисту образу можна подумати. Ви зрозуміли, товаришу Судоплатов?
Так точно, товаришу Сталін! Постараюся виконати ваш наказ! відказав Судоплатов.
Не треба старатися треба виконати! уточнив Сталін. І це не товариш Сталін наказує вам, а партія, тому вважайте це вашим партійним дорученням!
Він знову підійшов до свого столу, розгорнув блокнот і швидко щось написав.
Павло Судоплатов заворожено і з якимось містичним страхом спостерігав за усіма рухами Сталіна. Коли йому повідомили, що сьогодні він розмовлятиме з самим товаришем Сталіним, у нього пропав не те що сон, але й взагалі усякий спокій. Зрештою, його сприйняття Генерального секретаря ЦК ВКП(б) до цього моменту нічим не відрізнялося від більшості громадян Радянського Союзу: товариш Сталін був присутній в кожному кабінеті, на численних картинах, плакатах, але мало кому пощастило бачити його «вживу». Він, Павло Судоплатов, котрий ще зовсім недавно і не думав залишити Харків, удостоївся честі розмовляти із цією великою людиною й ба більше, особисто отримав від цієї людини партійний наказ. Що ж, він не підведе і зробить усе можливе, а й навіть неможливе, щоб виконати завдання Сталіна. Судоплатова вже не хвилювало навіть те, що він іде на смертельний ризик. Зараз він думав лише про те, щоб виправдати покладену на нього довіру.
Можете йти! озвався зі свого місця Сталін. Товаришу Судоплатов, усі інструкції ви отримаєте від товариша наркома. Бажаю вам успіхів!
Коли чекісти покинули кабінет, Сталін знову викликав Поскрьобишева.
Запросіть Єжова! розпорядився він.
Миколі Єжову належало відправитися до Ленінграда. Першому секретареві дуже не подобався стан справ очолюваної Сергієм Кіровим ленінградської партійної організації.
1
Той тиждень у червні, який Федір Мороз провів у батьківській хаті у Перетині, був його найдовшим відпочинком у селі. Минулі роки йому якось не вдавалося затриматися у старшого брата на довший час, найбільше на два-три дні, і він знову повертався до своєї львівської квартири на вулиці Зиблікевича. Кожного разу у Федора були відмовки, щоб не залишатися у брата. Ці відмовки звучали настільки переконливо, що у них вірив навіть сам Федір. Щоправда, йому ніщо не заважало виїхати з дружиною Ольгою та сином до Заліщан на винний фестиваль чи «на води» до Трускавця.