Серед цих «піонерів» був і Роман Шухевич. Його арештували через три дні після вбивства Перацького строк досить малий, щоб втекти кудись далеко, але водночас достатній, щоб замести всі сліди. Оскільки проти нього поліція не мала достатніх доказів причетності до вбивства міністра, Шухевича відправили до нововідкритого концтабору, адже туди саме відправляли таких, які були «без достатніх доказів вини». Дивно, але саме це і врятувало Романа Шухевича від того, що він не зайняв місце поруч із усіма іншими: на суді він виступав лише як свідок.
Такий стан на землях Галичини найважливішому напрямку роботи не міг не непокоїти Головний Провід ОУН, тому наприкінці літа Євген Коновалець зібрав своїх людей. За вікном досить ошатного будинку у Швейцарських Альпах відкривався чудовий вид на недалекі гори. Десь там, значно південніше, уже у Франції, височів величний Монблан, але звідси його не було видно, як і не було бажання говорити про щось інше, ніж те, що і привело їх сюди.
Євген Коновалець вирішив провести збір не в самій Женеві, де за ними можна було спокійно спостерігати, а вибрав невеличке містечко на самому французькому кордоні. Тут, у курортній місцевості, можна було водночас загубитися серед численних відпочивальників і мати більше шансів виявити, коли за тобою слідкують.
Пансіонат, де зібралися найближчі соратники, примикав до самої гори, що була природною межею містечка з півдня; а на півночі лежала Женева, звідки і приїхав Євген Коновалець. Інші учасники зібрання прибули окремо.
За інших, не таких трагічних обставин, Євген Коновалець навіть був би радий зустрітися із своїми помічниками, які стали його друзями. Тоді можна було просто узяти напрокат лижі і піти у гори, де сніг не зникав навіть улітку. Полковник любив це чисте холодне гірське повітря, навіть час від часу вибирався із сімєю в гори, щоб покататися або просто помилуватися мальовничими краєвидами.
Але зараз нікому з присутніх у кімнаті на другому поверсі пансіонату було не до місцевої екзотики, бо зібралися вони не для того. Голова ОУН окинув поглядом присутніх. З Ріко Ярим доля звела у далекому двадцятому році, коли вони разом перебували у таборі для інтернованих вояків УНР. Тоді Коновальцю припав до душі цей високого зросту і нормальної статури сотник із блискучими скельцями пенсне. Хоч він і говорив українською із сильним акцентом і, бувало, під час розмови не встигав підбирати слів, бажання бути саме українцем не могло не подобатися Коновальцю. Коли ж виявилося, що практично ніхто не знає про його справжнє походження хтось казав, що він німець, інші стверджували, що Ріхард Ярий є чехом, а свояк Коновальця Андрій Мельник припускав, що той має німецьке та єврейське коріння, навіть постало питання про те, чи можна йому довіряти таку важливу справу. Проблема вирішилася сама собою, коли стало зрозуміло, що практично більше ніхто, окрім Ярого, не має таких звязків із німецьким істеблішментом. Мабуть, тут певну роль відіграло його напівнімецьке походження. Ріко Ярий був із Коновальцем протягом усіх цих років і жодного разу не пошкодував про свій вибір. Щоправда, тепер від природної статури Ріко не залишилося й сліду, він погладшав, буйна чуприна поступилася місцем блискучій лисині; напевне, єдиним, що залишилося від колишнього Ярого, було пенсне і досі неправильна українська вимова.
Ярославу Барановському недавно виповнилося двадцять вісім років, але попри свій молодий вік він встиг побувати у «Летючій бригаді», котра здійснювала експропріації грошей у поляків, відсидіти за це три роки, навіть пережити недовіру, що сталася через зраду старшого брата Романа. Зрештою, це не стало причиною того, щоб Коновалець перестав йому довіряти. На недавньому зїзді Центрального Союзу Українського Студентства його обрали президентом, а вже у цій якості став секретарем у Проводі Українських Націоналістів, фактично, його, Євгена Коновальця, особистим секретарем. Голова ОУН довіряв йому дедалі більше, навіть попри своє не надто шанобливе ставлення до молоді.
Дмитро Андрієвський був майже ровесником Коновальцю, і той відносив його до «стариків». Він хоч і не мав такого «послужного» списку, як Ріко Ярий чи навіть Барановський, все ж був серед засновників ОУН і відповідав за зовнішню розвідку. За влучним висловом Коновальця, Андрієвський тримав руку на пульсі усієї Європи.
Андрій Мельник прибув до Швейцарії останнім і майже випадково. Свого часу він познайомився із люксембурзьким князем Феліксом, коли той приїжджав на Галичину на запрошення Митрополита Андрея. Вражений прийомом князь запросив Мельника до себе, і ось той уже повертав додому. Дорогою він просто не міг не відвідати свого свояка вони з Євгеном Коновальцем одружені на рідних сестрах. Крім того, саме Мельник, хоч офіційно і не належав до керівництва ОУН, на прохання свояка привіз із Галичини найсвіжіші новини.