Леонід почухав потилицю і подумав: «Дивина, та й годі! Валерка ондо навіть пори року знає, натомість я в його віці навіть прізвища свого не міг згадати, тому замість Голомозого мене Гайдамакою записали».
Валерко, синку, а може, ти додому підеш, мамі перепічки віднесеш? А я тим часом у магазин по консервовані помідори сходжу Хочеш?
Син радісно застрибав навколо батька.
Звісно, хочу! Дві банки купи. А ще я конфітюру хочу! Смачний, напевно? А дорогий який!.. Мама сказала, півцарства вартий.
Добре! Куплю я і помідори, і конфітюр. Але скажи мені, Валерко, а з чого це мама стільки перепічок замовила? Аж десять штук.
Син розгорнув хустку і почав лічити пласкі хлібини:
Раз, два, три, чотири, пять Раз-пять, два-пять, три-пять.
Три та пять буде вісім, повчальним тоном додав батько.
Вісім Ми купили скільки було, бо більше не було.
А чого так багато?
Малий хитро посміхнувся й, озирнувшись на всі боки, змовницьки прошепотів:
Землетрус сьогодні буде.
«Боже, як же складно жити з Касандрою! І все вона знає наперед, аж лячно», подумав Леонід. Немовби прочитавши батькові думки, Валерка тихесенько прошепотів:
Це не мама, це Рафаїл Тагірович сказав. І Віктор Лі також.
Сьогоднішня вечеря в сімействі Гайдамаків-Уханьських була надзвичайно смачною, а на додачу пили ще й чай з конфітюром, хоча і коштував він скажені гроші. Тим не менш Леонід купив аж три банки, немов і справді наближався кінець світу. Після вечері Гелена пішла в кімнату, а Леонід з Валеркою лишилися на кухні мити посуд. Коли навели лад, батько сімейства раптом уздрів у куточку цілий ящик «Боржомі» й величезний двадцятилітровий бідон. Не знаючи, обурюватися чи дивуватися, він негайно побіг до кімнати і побачив, що дружина пакує дорожню сумку.
Ми що, кудись відїжджаємо? спитав Леонід розгублено.
Ні, відповіла Гелена.
А що тоді?..
Невдовзі нас сильно качне, електрику, воду і газ вимкнуть, телефони не працюватимуть. Треба мати під рукою необхідні речі, документи та гроші, а у квартирі запас продуктів. У бідоні вода для вмивання і прибирання.
Мати під руко-о-ою-у-у передражнив її Леонід. І тут його погляд впав на сервант: Гелю, а де наш посуд?! Де чарки і кришталь?!
У коробочки спакувала, щоб не побилися, посміхнулася дружина й ласкаво пригладила його волосся.
Леонід відскочив і схопився за голову, однак дружина продовжила тихеньким наполегливим шепітком:
Не переймайся, я кришталь потім цілим дістану. А от наш сусід Юра з третього поверху свій спальний гарнітур на сходи поспіхом потягне, все попереламає, потім два дні прибиратиме.
Касандрочко моя люба! Це тобі Віктор сказав або Рафаїл? спитав чоловік насмішкувато, поступово оговтуючись від шоку.
Ні, про це я сама здогадалася. Я ж у тебе Касандра, чи не так?
Спати полягали рано, при цьому навіть малий Валерка вгомонився і заснув напрочуд швидко. Леонід прокинувся від тужливого оглушливого гуркотіння, немов грізний Карпатський Велетень, про якого в дитбудинку розповідала Ірма, раптом заграв на довжелезній трембіті. Поглянув на будильник: лише 5:15 ранку!.. Підбіг до вікна, визирнув на темну вулицю
Як раптом на північній частині небокраю блимнув вогняний спалах, і за якийсь час по тому завібрувала земля. Гудіння наростало, ніби щось велике і страшне повільно, але впевнено котилося просто на їхній дім.
Леонід перелякано заметушився по кімнаті й негайно виявив, що Гелена не спить, а з цікавістю спостерігає за поведінкою чоловіка.
Гелю, війна! Америка нас бомбить!!! Літаки чуєш?!
Заспокійся, Льоню, не вір газетним пліткам. Особливо тому, що друкують у журналі «За рубежом»[25], ласкаво прошепотіла Гелена й додала заспокійливо: Ніяка це не війна, це всього лише землетрус.
Раптом земля під будинком повільно заворушилася, немов підземні сили вирішили нагадати людям про своє існування. Потім зарипіло й заскреготало. Будинок затремтів, як перелякане звірятко, якому хочуть завдати гострого раптового болю. Протягом кількох наступних секунд сталася низка невеликих поштовхів, земля крекотала і звивалася, будинок трусився в жорстокій пропасниці. Було чутно, як за стінами у сусідів бється посуд у шафах і буфетах. Потім з гучним рипінням ліжко поповзло до стіни.
Може, побіжимо на вулицю?! у відчаї Леонід схопив її за руку.
Ні, не варто, відповіла дружина напрочуд спокійно. Там холодно і небезпечно, зараз почнуться сильніші поштовхи, щось впаде, здійметься пилюка, дихати буде нічим. Та й не пройдеш ти сходами: сусід Юра вже почав витягати з квартири меблі.