На рубежі 19161917 років перспектива неминучості відродження Польщі стала очевидною для очільників провідних держав світу, які прагнули використати польське питання у своїх інтересах. У пошуку нових резервів для успішного завершення війни керівники центральних держав вирішили реалізувати проект створення незалежної Польської держави, яка б могла «на знак вдячності» підсилити армії Центральних держав новими людськими ресурсами, а господарство новим економічним потенціалом.
5 листопада 1916 р. у Варшаві урочистим Маніфестом від імені монархів Німеччини Вільгельма ІІ і Австро-Угорщини Франца Йосифа І було задекларовано відновлення Королівства Польського. В ньому, зокрема, проголошувалось створення на польських землях, «вирваних з-під російського панування», «самостійної держави зі спадковою монархією та конституційним ладом». Про кордони мова не йшла, а лише про формування власної армії, яка була б союзною Німеччині й Австро-Угорщині.
Частина польського суспільства та Ю. Пілсудський позитивно сприйняли цю звістку. Поляки прагнули з допомогою Центральних держав виступити проти Росії і здобути незалежність.
Країни ж Антанти тим часом не визнавали акт проголошення Польської держави, а уряд Російської імперії 15 листопада 1916 р. оголосив його недійсним. 12 грудня 1916 р. імператор Микола ІІ в своєму наказі до армії та флоту висловився за «вільну» Польщу, яка б складалася з усіх трьох її частин. Він пообіцяв полякам надати автономію в складі імперії з власною законодавчою владою та армією. Незабаром в січні 1917 р. новий голова Ради міністрів Російської імперії князь М. Голіцин запропонував Миколі ІІ план якнайшвидшої розробки основ майбутнього державного устрою Польщі. З цією метою була створена спеціальна комісія, яка однак так і не завершила свою роботу в звязку з падінням самодержавства внаслідок лютневих подій Російської революції 1917 р. Варто зауважити, що позиція Росії отримала підтримку її союзників Великої Британії та Франції. Більше того, президент США Вудро Вільсон, який до того часу не мав особливих сентиментів щодо поляків, під час виборчої кампанії 1916 р. пообіцяв їм деякі поступки у вирішенні національного питання. Відомий у США піаніст Ігнаци Падеревський, зумівши встановити тісні контакти з найближчим оточенням президента, заохочував його до вирішення польського питання у післявоєнній Європі. Вже 22 січня 1917 р. В. Вільсон заявив про необхідність створення обєднаної, незалежної і самостійної Польщі. Так, у військових таборах, що протистояли один одному, визріло компромісне рішення щодо неминучості відродження Польщі.
За цієї ситуації неабияке значення для розвязання польського питання мали лютневі події 1917 р., відомі ще як Лютнева революція в Росії. Повалення царату створило нову геополітичну ситуацію у Європі та світі. Тимчасовий уряд Росії, у слід за Декларацією про незалежність Польщі, проголошеною раніше Петроградською радою робітничих і солдатських депутатів, оприлюднив аналогічний документ. Такий підхід Тимчасового уряду у політиці щодо розвязанні «польського питання» здобув підтримку урядів країн Антанти.
Прихід до влади у Росії більшовицького уряду, який оприлюднив 15 листопада 1917 р. Декларацію прав народів Росії, також відкривав полякам можливість відродження незалежності Польської держави. Але практичне втілення цього наштовхнулося на плани більшовиків здійснити світову соціалістичну революцію, коли за їхньою концепцією будь-які кордони та національні прагнення незабаром мали втратити будь-який сенс. У цьому ключі красномовними є заяви лідера більшовиків В. Леніна: «Ми не гарантуємо нічого ні одній, ні другій нації, [] через всі можливі шляхи йдемо до своєї класової мети».
За цієї ситуації острах великих держав перед більшовицьким походом на захід Європи обумовив зміну ставлення країн Заходу до відродження Польщі. Вона нині могла стати на заваді більшовицькій навалі.
Події осені 1918 р. неухильно прискорювали наближення військової поразки Центральних держав. Крах старої довоєнної політичної системи світу вселив надію малим народам і націям Центральної і Південно-Східної Європи, що знаходились століттями під колоніальною владою імперіалістичних світових держав, на відродження та становлення власної державності.
Коли в 1918 р. зруйнувалась стара будівля Європи, то малі нації, які, здавалося, вже назавжди були викреслені з книги історії, знову зявилися, розпочавши творення нових власних національних держав.