Ти не могла б читати тихіше? роздратовано спитала мама, і голос її звучав, мов через товщу води, та я зрозуміла.
Останнім часом вона, і так досить закрита, ще більше занурювалася в себе. Зовсім як тато, але водночас по-іншому. Тата не дратували люди, він просто жив у своєму світі, намагаючись якомога менше дотикатися із зовнішнім. Маму ж дратували все і всі, хто намагався до неї наблизитися або мав необережність порушити її самотність.
Добре, мамо, читатиму тихіше.
Світланка здивовано подивилася на нас. Зазвичай у нашому домі не було сварок, хіба що вічна напружена тиша, яка переривалася короткими діалогами. Сестра ніколи не йшла ні з якими проханнями до матері, а бігла до мене. Чи пальчик забила, чи казочку почитати, чи образив хто на все була Юліка.
Я, нахилившись майже до самого вуха сестри, продовжила читати їй про Попелюшку.
Юліко, раптом прошепотіла мені мала, знаєш, ти тез наце Попелюска, така з гална й добла. І тебе тез колись знайде пинт і ти станеш пинтесою.
Ага! раптом пирхнула мама, яка все-таки почула нашу розмову. Город, діти, хазяйство ото і всі ваші принци. Я теж про принца мріяла і що маю?
Світланка злякано зіщулилась, і, дивлячись на її тремтячі губенята, я зрозуміла, що вона збирається заплакати. Це помітила й мама.
Тільки без сліз і шмарклів! невдоволено вигнула вона свої чудові темні брови. Не люблю цього.
Тихо, Світланко, тихо, шикнула я на малу, звісно, будуть у нас принци, і в тебе, і в мене.
Мама лише презирливо пирхнула.
Раптом у кімнаті чомусь різко похолодало. Холод ішов з вікна, у якому була відчинена кватирка. Мама встала, аби її зачинити, але в кімнаті тепліше не стало.
Дивно, сказала вона, такі перепади температур. То спека неймовірна, то холод собачий. Які ж судини це витримають?
У мами останнім часом дуже часто боліла голова. Я закутала Світланку ще в одну ковдру й продовжила читати. Аж раптом у двері хтось подзвонив.
Хто це? перелякалась я. Ніч надворі.
Дядько Сергій, сказала мама.
Що йому потрібно серед ночі? здивувалась я і раптом подумала, що не треба дивуватися, це ж сон (чи не сон?), а уві сні все можливо.
Не знаю, і собі здивувалася мама, я бачила його вдень, казав, що зайде провідати.
Проти глупої ночі?
Треба відчинити. Мама чомусь зблідла. Негоже людину на порозі тримати.
Дзвінок надривався. Мама знялася з місця, попрямувала до дверей.
Мені раптом зробилося недобре. Зявилося почуття чогось страшного й невідворотного. Дивним чином я зрозуміла, точніше, відчула, що матері не можна відкривати двері. За ними не дядько Сергій, за ними татко чи той, хто ним називається, і прийшов він по маму.
Мамо, не відчиняй двері! закричала та я, що дивилася на цей сон згори, але мама мене не почула.
Там не дядько Сергій, хотіла закричати інша я, але вийшов шепіт, однак мама, як не дивно, почула.
Дзвінок на хвильку замовк, потім пролунав знову протяжно, зле, істерично.
Хто ж там? По-твоєму, до мене чужі дядьки ходять? Мама примружила яскраві блакитні очі.
Дзвінок заверещав іще гучніше.
Тато прошепотіла я.
Хто? Мама зблідла, мов стіна. Що ти верзеш? Який іще тато?
Дзвінок раптом замовк. З-за дверей почувся дивний шурхіт, ніби гілки дерев терлись одна об одну, хоча вітру не було. От тільки холод Такий, що проникав у самі кістки.
Відчини, Маріє, почулося з-за дверей голос хрипкий, металевий.
Мама зупинилася, нервово стисла долоні в кулаки.
То ти, Сергію?
За дверима тяжке довге мовчання.
То ти, Сергію? перепитала мама.
Я! відповів той.
Мама переможно подивилася на мене, її руки вже потяглися до дверного ключа.
Ні! закричала інша я, що дивилася на це дійство згори, але мама не зважала.
Тоді я кинулася до дверей, однак мама відштовхнула мене.
Обидві «я» знали точно: якщо мама відчинить їх, станеться щось страшне. І материного гніву я тобто ми боялися. Але Нехай краще вона буде на мене зла, скільки днів стане, аніж я дозволю отому незвіданому страшному її забрати.
Ні! сказала та я, що була біля дверей.
Як ти смієш указувати мені, що робити? прошипіла мама. Та хто ти така? Це я тебе народила, значить, ти моя власність. Власність не може командувати господарем, зрозуміла? Відійди!
Я не власність! закричала я у відповідь. Я людина й маю право на свою думку! Я знаю, що не можна тобі відчиняти дверей, і не дозволю цього зробити! Навіть якщо ти мене зараз убєш!