Орина завжди була далекою від будь-якої політики, та й Тома, чесно признатися, оповідач був такий собі, але долати мовчки таку дорогу було ще гірше, тому щирі з боку Білецького просторікування про основи москвофільського товариства хоч не впали у благодатний ґрунт сусідки, все ж принесли свою користь: час минув непомітно. Домовившись між собою про дорогу назад, Орина подалася повз синагогу на базар, а Тома повернув коней до нічим непримітного двоповерхового будинку, який ось уже сьомий рік був центром москвофільського товариства повіту.
Привязавши коней у затінку під розлогими липами, що росли неподалік, Тома Білецький востаннє поправив на собі маринарку, стряхнув із чобіт пилюку і увійшов усередину будинку. Потрібна йому кімната була на першому поверсі, й Тома, лише хвильку повагавшись, обережно постукав. З-за дверей почувся голос, але Тома не розібрав, чи можна входити, чи треба почекати, тому для певності постукав іще раз.
Та входіть уже! почув він нетерплячий голос.
У знайомій кімнаті, де він бував не раз, Тома побачив адвоката. Той сидів за заваленим паперами столом, а весь вільний простір займали перевязані стоси якихось книг, від яких іще пахло свіжою типографською фарбою.
Побачивши прибулого, Микола Шараневич підвівся з-за столу. Тома привітався.
Здрастуйте, Томо Андрійовичу! радісно сказав адвокат. Радий вас бачити!
Ці слова були сказані щиро, і в Томи відлягло від серця.
Ви повірите, але я про вас думав!
Прошу? не зрозумів Тома.
Якраз сьогодні я подумав, що було б добре зустрітися з усіма активними учасниками товариства, щоб окреслити наші дії у такий непевний час. Зараз роботи як ніколи багато. Прошу сідати!
Тома сів на єдине вільне крісло у кімнаті інші також були заставлені книжками.
Так от, роботи багато, вів далі адвокат. Восьмого серпня якраз минає сорок років нашого товариства, так би мовити, ювілей. Потрібно належним чином підготуватись. Я чув, що ви знову збираєте молодь у себе в читальні?! чи то запитав, чи ствердив адвокат.
Так, у суботу, першого серпня, сказав Тома.
На яку кількість людей ви розраховуєте?
Буде десять, мовив Білецький і опустив очі.
Мало! безапеляційно відказав Шараневич. Надто мало, враховуючи такі неймовірні потуги, що здійснює наше товариство.
Але, прошу пана, треба врахувати, що наше село маленьке, спробував виправдатися Тома.
Є сусідні села, де також є молодь, якій нічим зайнятися! Зрозумійте, Томо Андрійовичу, що природа не терпить пустоти, повчально говорив адвокат. Якщо ми не заповнимо пусті голови молоді нашими справжніми ідеями, вони заповняться фальшивими ідеями цієї «Просвіти». Ми не можемо цього допустити!
Та я стараюся, пробурмотів Тома, почуваючись, як учень, який не підготувався до уроку.
Бачу, що стараєтесь, і у цьому вам хвала! Знаю, що у вашому селі
Перетин! нагадав Білецький.
Саме так, Перетин, лише у вас є читальня, котру охоче відвідують молоді люди. На щастя, «Просвіта» не спромоглася на це. Але цього мало! Молодь, Томо Андрійовичу, як губка, вбирає у себе все нове. Нам залишається тільки підвести до неї це нове, але це нове має бути саме наше. До того ж ми маємо переходити на так би мовити тематичні вечірки.
Що ви маєте на увазі? запитав Тома.
Він ніколи не любив чогось нового, був за своєю природою консерватором, хоча сам і не знав такого слова.
Охоче поясню! з готовністю мовив адвокат. От ви в суботу влаштовуєте вечірку
Так, по роботі!
Звичайно! Літня робота завжди важлива. Про що ви говоритимете?
Ну, в мене завжди є теми для розмов, знайшов що відповісти Білецький. Я хочу прочитати розказ про вдову Мотрю і її двох невдячних синів.
Я знаю цю оповідь і згоден, що почути молоді, а особливо потім обговорити її дуже важливо. Але зараз настали інші часи, і нам треба направляти людей не просто на те, щоб поважати своїх батьків, але й не забувати про своє майбутнє. З ким воно ось про що ми маємо говорити!
Адвокат Микола Шараневич підійшов до одного зі стосів книжок і взяв одну з них.
Оці книги, Томо Андрійовичу, вам, сказав він. Розповсюдьте серед селян. Гадаю, їм буде цікаво прочитати. Там ідеться про їхнє минуле, але з явним натяком на майбутнє.
Що ви маєте на увазі? запитав Тома, подумки підрахувавши передані йому книжки.
Їх було зо два десятки, значно більше, аніж він міг розповсюдити.