Цей подільський край уславився не тільки козаками-звитяжцями, він ще й подарував Україні митців творців, що з покоління у покоління передають як цінний спадок щирість своїх сердець, тих, хто без перебільшення стали духовними поводарями нації. Це письменники Я. Івашкевич, С. Руданський, М. Коцюбинський, М. Трублаїні, М. Стельмах, поети М. Некрасов, Я. Шпорта, композитори П. Ніщинський та «Український Бах» М. Леонтович.
Розділ четвертий. Священницький рід
Родина Леонтовичів належала до однієї з найбільших серед священницьких родин Вінниччини, частини подільського краю. З кінця ХVІІІ початку ХХ ст. відомо про пять представників священницького стану цієї родини. Усі священницькі родини намагалися зберегти й продовжити церковні традиції, в яких вони виховувалися, незалежно від тих змін, що відбувалися в житті українського суспільства упродовж XIX ст. У Російській імперії, на початок ХІХ ст., духовенство значною мірою залишалося станово замкненою верствою. Священницькі посади закріплювалися архієрейськими резолюціями за доньками священників і переходили до їхніх чоловіків, молодих священників, вихідців зі священницьких родів. Ситуація дещо змінилася 1867 р., коли указом Олександра ІІ від 22 травня 1867 р. скасовувалась спадковість місць у приходах, а 1869 р. священницькі діти втратили право приналежності до духовного стану.
Священство у родині Леонтовичів, як свідчать архівні документи, бере свій початок з прапрадіда композитора Матфія Григоровича Леонтовича, який народився у 1751 р. і був священником Свято-Богословської однопарафіяльної церкви с. Рогинці Вінницького повіту (тепер Хмільницького району Вінницької області). При цій же церкві дяком служив його син Адам (1783 р. н.). Отець Матфій був багатодітним батьком та мав ще трьох синів: Хому (Фому) (охрещений і святим миром помазаний 6 жовтня 1785 р.), Іоанна (Пафнутія) (охрещений і святим миром помазаний 19 квітня 1792 р.), Мафія (Матфія) (охрещений і святим миром помазаний 9 серпня 1795 р.), який з девятирічного віку навчався руській грамоті. З родиною проживав племінник Іоанн Кізменський (1780 р. н.). Священник ієрей Іоанн, парох Кустовецький, який і охрестив усіх дітей, зазначав у клірових записах, що всі діти народжені від законовінчаних батьків ієрея Матфія Леонтовича, пароха Рогинецького, протопресвітера і його дружини Анни. Церква, у якій служив Матфій Григорович Леонтович, побудована у 175154 рр., деревяна. При ній знаходилось 87 дворів, чоловіків було 348 осіб. Матфій Григорович навчався латинській і польській мовам, богословю і російській грамоті, нотному співу й церковному уставу. Висвячений у священника в 1775 р. греко-католицьким митрополитом Леоном Шептицьким, від якого мав підтверджуючу грамоту, до православя був приєднаний протоієреєм Строцьким і мав про це відповідний ордер.
Син Матфія Григоровича Хома Матвійович Леонтович доводився прадідом Миколі Дмитровичу Леонтовичу. Він народився в 1787 р. у с. Рогинці та мешкав там до 1816 р. В селі його поважали за працьовитість, чинність, доброзичливість, вихованість. У 1815 р. Хома студент Подільської семінарії. 9 листопада 1815 року, з дозволу Високопреосвященнійшого Іоаннікія, архієпископа Подільського і Брацлавського, кавалера ордена святої Анни першого ступеня, Хома одружується з Теклею Барановською, донькою покійного священника Іоанна Барановського (помер у 1812 р.), та отримує письмове схвалення, як архієпископа на парафію покійного тестя о. Іоанна у с. Бабин Літинського повіту в Свято-Михайлівській церкві (тепер Старосинявського району Хмельницької області), так і схвалення бабинських парафіян з чисельними підписами про їхнє бажання мати його за священника при цьому приході. Рукоположення Хоми Леонтовича у священники відбулося 16 лютого 1816 р. Хома Леонтович також зобовязався завжди піклуватися про вдову попадю Барановську та її молодшу доньку Марфу до її одруження.
Дід композитора Феофан Хомич Леонтович, священницький син, народився 27 серпня 1818 р. у Літинському повіті в с. Бабин. У 1827 р. вступив до Камянець-Подільського духовного училища, а 1836 р. переведений у семінарію, яку закінчив у 1841 р. зі ступінню (розрядом) студента. 18 лютого 1842 р. архієпископом Арсенієм висвячений у Березнянську парафію у священники, про що 3 березня 1842 р. була видана ставленицька грамота. У 1852 р. за указом Подільської духовної Консисторії призначений наставником Березнянського сільсько-приходського училища. 10 жовтня 1858 р. за старанну службу нагороджений набедреником, а у 1862 р. синодальною скуфією. Феофан Хомич також був одружений на доньці священника Олександрі Александровій (1829 р. н.). У подружжя було восьмеро дітей: Іоанн (1849 р. н.) навчається у вищому відділенні учбових училищ, Дмитро (1851 р. н.) у нижчому відділенні Подільської духовної семінарії, Сергій (1859 р. н.), Костянтин (1861 р. н.) і Олександр (1864 р. н.) вчаться читати і писати, а також Марія (1847 р. н.) і Єлизавета (1851 р. н.).