Вшанування місяця нашими предками відоме з IV тисячоліття до н. е. Стародавні волхви ворожили за виглядом поверхні Місяця та зміною його фаз. Пізніша назва божества Місяць Василля перетворилася у чоловіче імя Василь[1].
У християнській традиції свято приурочене памяті преподобної Меланії Римлянки, що жила в Римі в IVV століттях. Меланія була донькою римського сенатора, якій у спадок дісталося багатство батька. Меланія вирішила присвятити своє життя слідування вченню Христа. Її статок витрачався на місіонерську діяльність, створення громад і монастирів. Разом із чоловіком вона поширювала Слово Боже серед різних народів. День її смерті (13 січня, тобто 31 грудня за церковним календарем) став памятною датою в православній традиції. Згодом релігійні обряди змішалася з язичницькими, що дійшли до наших днів.
Назву Василів вечір свято отримало на честь памяті про Святого Василя Великого, одного з великих каппадокійців (видатних діячів, чия інтерпретація вчення користується авторитетом), якого церква вшановує 14 січня (1 січня за старим стилем). Відповідно до української новорічної традиції, вечір з 13 на 14 січня називають Щедрим, тому що до нього готують щедрий святковий новорічний стіл. Господиня, лише «мине з полудня», починає готуватися до «щедрої вечері». У неї все чистенько побілено, підведена піч, приготовлено чисту білизну для всієї родини. Вона напекла вже книшів, калачів, книшиків і паляниць, вдруге протягом зимових свят приготувала кутю, але уже скоромну. Сьогодні буде справді щедра вечеря різноманітна й смачна. Здебільшого готують мясне та мучне: печеню, ковбаси, млинці, вареники тощо. Млинці мають бути обовязково: щоб сонечко землю припікало, як вогонь млинці, і щоб навесні й улітку все так росло, як тісто на дріжджах.
На Щедрий вечір батько ховається від дітей за пирогами і книшами символом щедрості, багатства. «А де наш тато?» питають діти. «А хіба ви мене не бачите?», відповідає батько із-за купи пирогів. «Ні, не бачимо, тату!» «Дай, Боже, щоб і на той рік ви так мене не бачили! Щоб у достатках і спокої інших свят дочекати». Діти цього вечора ходять попід вікнами сусідів і щедрують, за що їм дають гроші або щось їстівне. При цьому хлопці маскуються хто ведмедем, хто бабою, хто як придумає. Обовязково хтось має бути переодягнений жінкою «Меланкою». Щедрик це щедрівник або й сам Щедрий вечір.
Щедрий вечір свято місячної зоряної ночі, з якої зродився золотопромінний світ.
Розділ другий. «Щедрик». Діамант, огранений рукою Генія
коли б Леонтович не написав нічого більше як «Щедрика», «Дударика», «Ой пряду», «Козака несуть», «Гри в зайчика» його значення в історії української хорової музики було б раз назавжди запевнене
Станіслав Людкевич«якщо поглянути на Леонтовичевого «Щедрика» в графічних орнаментальних образах: Диво його поспівки перевтілилися в абриси ніжної квітки, що зростала вертикально вгору. У ній яскраво виокремилися 6 елементів: 1) споконвічне «зерно» в прямому виді, де 68 повторів (включно з виокремленим останнім) 68 «пелюсток»; 1-а) рефлексія «зерна» верхньотерцієвий підголосок (S: «В тебе товар весь хороший»); 2) лінеарне «стебло» спочатку низхідний рух в альтів («Стала собі»), а далі в альтів і тенорів («щебетати»); 3) листячко із «зубчиками» акцентами («В тебе товар весь хороший»); 4) хвилясті «трави-ковилі» (S: «В тебе жінка чорноброва»); 5) ґрунт бурдон (Basо: «В тебе товар весь хороший»); 6) бутон-пупянок (дует coda: «ластівочка»). Можна збагатити малюнок квітки напластуванням усіх 67-ми мотивів-пелюсток (бо остання 68-а coda). Суттєвий феномен універсальні закони людського мислення виявилися спільними як для музичного інтонування, так і для графічного малюнку. Вони оформилися в одвічний символ-орнамент «Квітки життя» з бутоном-пупянком паростком у майбуття, який так люблять вишивати на рушниках наші майстрині, або ж вимальовують художники з Петриківки чи на кераміці гончарі, на деревяних виробах різблярі» (В. Кузик)[2].
Ще́дрик, щедри́к, ще́дрівочка,
При́летіла ла́стівочка,
Ста́ла собі́ ще́бетати,
Го́сподаря ви́кликати:
«Вийди, вийди, господарю,
Подивися на кошару
Там овечки покотились,
А ягнички народились.
У тебе товар весь хороший,
Будеш мати мірку грошей,
Хоч не гроші, то полова,
У тебе жінка чорноброва».
Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка.
27 грудня 1913 р. киян-поцінувачів музики порадував премєрою Олександр Кошиця, диригент і хормейстер. Разом зі своїм колективом він започатковує традицію щорічного виконання на Різдвяні свята концертів українських колядок. Ці концерти проводились у залі громадського зібрання на вулиці Володимирській, 45. Премєра отримала схвальні відгуки, тому вирішили продовжити тематичні виступи і в наступні новорічні свята. Упродовж 19141915 рр. у концертних програмах колективу лунали не лише українські колядки, а й польські музичні твори. Усі вечори колядок були благодійними, зокрема в попередні роки хористи влаштовували співи на користь товариства швидкої допомоги учням вищих навчальних закладів та товариства «Самоосвіти».