Тоді чому ти продовжуєш це робити? —запитала вона. І чому, завагалася вона подумки, згадавши опис свого зґвалтування, навіщо ми шукаємо цього?
Янкель багато разів підряд губив думку, намагаючись розпочати нове речення.
Коли ти придумаєш прийнятну відповідь, —сказала йому Брід, поцілувавши в чоло, —я покину свій трон.Далі вона вийшла з дому і рушила до річки, котра називалася її ім'ям.
Він стояв біля вікна і чекав.
Після обіду того весняного дня 1804 року, як і кожного Трохимового Дня упродовж останніх тринадцяти років, вздовж і впоперек брудних вуличок Трохимброда було натягнуто численні тонкі білі стрічки. У такий спосіб Біцль Біцль запропонував колись увіковічнити падіння воза в річку. Один край першої зі стрічок був прив'язаний до напівпорожньої пляшки старого вермуту на підлозі перекошеної хатини містечкового пияка Омелера С, а другий тягнувся через усю Шелістерську вулицю до потьмянілого срібного підсвічника на столі у їдальні Все-терпимого Рабина, у його цегляному домі на чотири спальні; тонка біла стрічка, як вибагливе мереживо, бігла від заднього лівого стовпчика на ліжку шльондри з третього поверху до прохолодного мідного дверного молоточка на влаштованій у підвалі магазину льодовні Відступника Кермана К.; біла стрічка з'єднувала будинки різника та сірникаря з тихою (бо ж вона затамувала подих від нетерпіння) вербою на березі річки Брід; ще однабіла стрічка снувалася від майстерень містечкових столяра та свічкаря до закутку повитухи, оточивши неправильним трикутником фонтан із розпростертою русалкою на цетральній площі містечка.
Найпривабливіші чоловіки з усіх усюд зібралися на березі ріки, щоби зустрічати парад колісних платформ, котрі рухалися від малих водоспадів аж туди, де були облаштовані ятки з солодощами та іграшками й височів пам'ятний знак на місці, на якому колись перекинувся або ж не перекинувся віз:
ЦЕЙ ЗНАК ПОЗНАЧАЄ МІСЦЕ (АБО МІСЦЕ, НАБЛИЖЕНЕ ДО МІСЦЯ) У ЯКОМУ ПОТОНУВ (ЯК МИ ВВАЖАЄМО) ВІЗ ТРОХИМА Б.
Іменем Громади, 1791 р.
Першою попри вікно Всетерпимого Рабина, котрий дарував учасникам обов'язковий кивок згоди, проїхала платформа з Колок. її прикрашали тисячі жовтогарячих та червоних метеликів, приваблених специфічним ароматом спеціально підібраних кісток тварин, котрі були поприв'язувані до платформи знизу. На цій рухомій дерев'яній конструкції непорушно, як статуя, завмер хлопець із червоним волоссям, зодягнутий у жовтогарячі широченні штани та довжелезну сорочку. Над ним на здоровенному транспаранті писало: НАСЕЛЕННЯ КОЛОК СВЯТКУЄ РАЗОМ ЗІ СВОЇМИ ТРОХИМБРІДСЬКИМИ СУСІДАМИ! Пізніше того хлопця зображатимуть на багатьох малярських полотнах; це станеться, коли діти, які дивилися на той парад, підростуть, візьмуть до рук акварельні фарби й розсядуться малювати на своїх ветхих верандах. Але тоді він ще про це не знав, та й вони не знали, як і не знали вони всі, що я колись писатиму ці рядки.
Наступною рухалася платформа з Рівного, вкрита від краю до краю зграями зеленкуватих метеликів. Далі просувалися декоровані конструкції з Луцька, Сарн, Ківерців, Сокирців та Ковеля. Всі вони були розфарбовані на різні кольори й обплутані тисячами метеликів, котрих вабили закривавлені тваринні остови під возами: зліталися сюди бурі метелики, пурпурові метелики, помаранчеві метелики, рожеві метелики, білі. Натовп, згромаджений уздовж руху параду вигукував так схвильовано і так не по-людськи, що, здавалося, його відгороджувала від решти світу непробивна стіна суцільного шуму, голосіння було настільки монотонним і постійним, що можна було подумати, що натовп насправді мовчить.
Трохимбрідську платформу звідусіль вкривали блакитні метелики.