«СВЯТ, СВЯТ, СВЯТ ГОСПОДЬ НА НЕБЕСАХ! ПОВНЕ НЕБО І ЗЕМЛЯ СЛАВИ ТВОЄЇ!»
Вірні Правостійної Синагоги вигукували ці молитви вже дві сотні літ, з того часу, як Преподобний Рабин прозрів, що ми, насправді, постійно потопаємо, а наші голосіння — не що інше, як крик про допомогу із безодні духовних вод.«ІЯКЩО НАШЕ СТАНОВИЩЕ Є НАСТІЛЬКИ БЕЗНАДІЙНИМ,— казав він (завжди починаючи речення з «і», так ніби те, що він говорив, було продовженням якоїсь його внутрішньої думки), —ТО ХІБА НАМ НЕ ВАРТО ВІДПОВІДНО ПОВОДИТИСЯ? КРИЧАТИ, ЯК КРИЧАТЬ ЛЮДИ В РОЗПАЧІ?»Тому вони голосили так уже понад дві сотні років.
Вони голосили й тепер, не даючи дитині й хвилини перепочинку, підвішені за пояс до стелі, однією рукою притримуючи шнур, а другою— молитовну книгу, а вершечки їхніх чорних капелюхів обтирали склепіння синагоги,ІЯКЩО МИ НАМАГАТИМЕМОСЯ БУТИ БЛИЖЧИМИ ДО БОГА, —провадив своє одкровення Преподобний Рабин, —ЧИ НЕ ПОВИННІ МИ ПОВОДИТИСЯ НАЛЕЖНИМ ЧИНОМ? ЧИ НЕ ПОВИННІ МИ НАБЛИЖАТИСЯ ДО НЬОГО?Все це, звісно, мало глибокий сенс; Діялося це напередодні Йома Кіппура, найсвятішого зі свят, саме тоді під дверима синагоги пролетіла муха й узялася докучати похнюпленим молільникам. Вона літала від обличчя до обличчя, дзижчала, сідаючи на довгі носи, залітаючи у волохаті вуха.ІЯКЩО ВСЕ ЦЕ ВЕЛИКЕ ВИЦРОБУВАННЯ,— прозрівав далі Преподобний Рабин, намагаючись заволодіти увагою своєї пастви, —ЧИ НЕ ПОВИННІ МИ ЗУСТРІТИ ЙОГО? КАЖУ ВАМ: ПОКЛОНІТЬСЯ ПЕРЕД НАЙБІЛЬШОЮ З КНИГ!
Якою ж набридливою була та муха, куди вона тільки не залітала.ІЯК БОГ НАКАЗАВ АВРА-АМУ ПІДНЯТИ НА ІСААКА НІЖ, ТО ХІБА Ж ВІН ЗАБОРОНИВ НАМ ЧУХА ТИ ЗАДКИ!? А РАЗ ТАК, ТО Ж НУМО, БРАТІЄ, ЩОСИЛИ, ЛІВОЮ РУКОЮ!Половина вірних вчинила так, як заповів Преподобний Рабин, і відпустила шнур, а не Велику Книгу. Це були предки вірних Правостійної Синагоги, які упродовж двох сотень років ходили навмисно кульгаючи, щоб не забувати — і, що важливіше, нагадувати іншим — про їхню реакцію на Випробування: що Святе Слово пребуде вовіки.(ПЕРЕПРОШУЮ, РАБИНЕ, А ПРО ЯКЕ САМЕ СЛОВО ЙДЕТЬСЯ?По такій мові Преподобний Рабин огрів послушника скіпетром Тори: /ЯК МОЖНА НЕ ЗНАТИ!…)Деякі Правостійні взагалі відмовлялися ходити, що свідчило про ще драматичніше падіння. Що, звісно, означало, що вони й до синагоги не могли завітати.МИ МОЛИМОСЯ БЕЗ МОЛИТВИ, —казали вони. —МИ ДОТРИМУЄМОСЯ ЗАКОНУ, ПЕРЕСТУПАЮ ЧИ ЙОГО.
Ті, хто впустив молитовну книгу, щоб не впасти, стали прародичами пастви Приземленої Синагоги — так її називали Правостійні. Вони стріпували торочками, нашитими на рукави їхніх балахонів, щоб не забувати — і, що важливіше, нагадувати іншим — про свою реакцію на Випробування: що шнури ти завжди носиш із собою і щодухСвятого Слова пребуде вовіки.(Перепрошую, хтось усе-таки пояснить мені, що означає вся ця історія зі Святим Словом?Але й інші вірні лише знизували плечима й відверталися, аби продовжити суперечку про те, як найкращим чином розділити тринадцять книшів серед сорока трьох осіб.) У Приземлених змінилися тільки обряди: замість підвішування з'явилися подушки, замість гебрейських молитовних книг — простіші тексти ідишем, а місце рабинів заступила група, яка правила молитвою, а також обговоренням, після яких, але зазвичай, упродовж яких, прихожани їли, пили та пліткували. Правостійні згори і згорда поглядали на Приземлених, котрі, здавалося, пожертвували всіма правилами Єврейського закону задля того, що вони називаливеликим та невідворотнім примиренням релігії й життя.Правостійні кликали Приземлених образливими словами й пророчили їм вічну муку на тому світі за надто велику любов до комфорту. Натомість Приземлені мали це там, де молочник Шмуль С. свої вічні шмарклі — у носі. Окрім тих рідкісних оказій, коли обидва конклави вірних намагалися пересунути синагогу туди або сюди, бажаючи зробити штетль більш святим чи більш світським, і Правостійні, і Приземлені навчилися ігнорувати одне одного.