Досифея здивувалася здогадливості колишнього сусіда, але лише відказала:
На все воля Божа! А ти чого їдеш до Львова?
Андрій посміхнувся.
Не лише у тебе є начальство! сказав він. Також викликають. Тісно стає нам у Краї.
Як то?
Наш «Маслосоюз» вже переріс Галичину і закріпився у Європі. То треба з тим щось робити. Через те і їду до нашої контори.
Тоди маємо час поговорити, зраділа Досифея і закрила молитовник. Ти давно був вдома?
У Перетині? На Великдень.
І як там мої? Я не можу, коли хочу, поїхати до них.
Та все добре, Кс Досифеє! Данило став справжнім господарем. А вже як догоджає своїй Галині, то всі дивуються, звідки то в него! У вуйка Луки вже, певно, не ті сили, але він хоч за внуками сьи подивить. Все добре в них!
Ну і слава Богу!
Досифея на хвильку замовкла.
Андрію, можна тебе спитати? після деякої паузи мовила вона.
Так, питай!
Ти не знаєш, як зараз Левко?
Мій кум? перепитав Валько. Та він приїжджав до Перетина два роки тому!
Я знаю! Данило говорив мені. А від того часу як він?
Валько знизав плечима.
Та його батько Василь каже, що Левко став вченим. Жиє в Австрії.
Ну і слава Богу! перехрестилася Досифея.
Андрій лише подивився на черницю. Для нього, звісно, не було таємницею зацікавленість Досифеї Левком Вовком. Усі в Перетині знали про причину, чому Ксеня Солтис пішла у монастир. Зрештою, цьому аж надто посприяла її мати Юстина, коли ще була жива. Здається, вона так і не змогла змиритися з думкою, що її дочка пішла від неї. Напевне, саме ця обставина рішення Ксені спокутувати свій гріх щодо Василя Вовка й перетворило Юстину на його ворога. Виходило навіть, що у цій ворожнечі Орина Ребрик взагалі не була головною. Зараз же, коли Юстина вже померла, буря в Перетині вляглася, від чого життя стало навіть нецікавим.
За розмовою дорога до Львова проминула непомітно. Колишні сусіди змогли наговоритися, напевне, за весь втрачений час, тим більше, що ніхто до них так і не підсів.
У Львові обоє сіли на той самий трамвай. Сестра Досифея зійшла першою і рушила до собору Святого Юра, де на неї вже чекали, а Валько поїхав далі.
Він вже звично, без пієтету, як це було колись, відчинив двері будинку на розі вулиць Секстуської та Костюшка. Тут його вже знали, тому секретар, привітавшись, лише показав на двері.
Вас чекають, тільки й сказав.
У кабінеті директора «Маслосоюзу», окрім самого Андрія Палія, Валько побачив ще одну людину. Це був приблизно його віку довговязий чоловік, якого Андрій бачив уперше, але, судячи з його поведінки, той не був новачком у цьому кабінеті.
Доброго дня, Андрію! підвівся з крісла Палій. Радий, що ви приїхали.
Він потиснув Валькові руку.
Дозвольте представити вам нашого колегу. Михайло Хроновят. Він відповідає за частину нашого експорту. А це той самий Андрій Валько, про якого ми, Михайле, говорили.
Хроновят підійшов до Андрія і також привітався.
І дуже переживали, чи ви зможете приїхати, мовив він.
Чому? здивувався Андрій.
Кожного разу, коли його викликали сюди, життя робило певний віраж і вже не було таким, як до того.
Прошу сідати, запросив Палій.
Він підняв слухавку телефона.
Дві кави та одну гербату! сказав директор.
Валько усміхнувся. Андрій Палій, виявляється, памятав його смаки. Андрій дещо заспокоївся: якби мали сварити, то навряд чи би пригощали. Директор, видно, зрозумівши стан гостя, усміхнувся.
Критикувати буду потім, сказав він. Тим більше, що, власне, й нема за що. Я знаю вас, Андрію, вже давно, тому пропущу вступ. Вам відомий стан справ у кооперативі?
Більше у моєму повіті, відказав Валько.
Це природно! І що ви можете сказати про то? Давайте тільки без цифр! Вони мені вже миготять перед очима.
Якщо без цифр, то селяни повірили нам, і я ризикну попросити автомобіль: возити масло кіньми вже не той рівень!
Це добре, пане Андрію, що саме ви порушили це питання, озвався Михайло Хроновят.
Він хотів іще щось сказати, але саме у той момент секретар приніс тацю з напоями і печивом.
Пригощайтеся! запросив Палій.
Хроновят подивився, як Валько узяв свою філіжанку з гербатою.
Я чув, ви служили в османів, сказав він. Там і навчилися пити гербату?
Радше в арабів, відказав Валько. У Месопотамії саме гербата рятувала від спеки. Кава для цього не підходила.