Галина Вікторівна Горицька - Світлина Хресної Матері стр 4.

 Подібні

 Так, подібні, погодилась Таня, а про себе подумала: «Тільки б Кім не пішов на кухню першим ділом, а в кімнату. Тільки б не пішов сюди і не виявилось, що він блондин з голубими очима. Тільки не зараз, коханий, прошу Тільки не заходь».

 Тоді я не розумію Ти ж взяла гроші. Відкупні, коли сюди їхала

 Мені потрібні були гроші. Кіма переводили на будівництво Академмістечка, і я знала, що поїду з ним,  знизала плечима ніби знічевя Таня.  Врешті, ти ж мусив зі мною розплатитись за ту ніч, а як ти думав?

За дверима кухні почулося шарудіння. Тані неабияким зусиллям волі вдалось не виказати хвилювання, а потім вона подумки зітхнула з полегшенням, коли усвідомила, що то старенька сусідка почимчикувала кволими дрібними кроками до вбиральні.

 Ну ти й гнида  нарешті проказав Несміян і люто вперіщився налитими кровю очима в Таню.

 Нехай так,  з внутрішнім полегшенням погодилась Таня, вже розуміючи, що їй таки вдалось переконати Несміяна.  Ми все вияснили. Ти нарешті підеш?

Таємні алеї людської душі Ми заручники обставин. Завжди заручники. Обставини кермують нами, немов пяний водій автівкою самої темної ночі

Чи ми доїдемо до пункту призначення? Чи хоча б виїдемо на автостраду?

Мені б хотілось, шановні, тут написати: так, звісно, все буде гаразд. Але ж це не від нас залежить і навіть не від мене наразі. Ці герої ці герої живуть своїм життям і в середовищі, що не мною створене.

Розділ другий

Київський концерт Бенні Гудмена

Напровесні шістдесят другого молодий старшина Роман Геннадійович приїхав до Києва на побивку. У нього було всього-нічого, якихось жалюгідних по всім параметрам цивільних, шість днів, а для нього ціла вічність. Хоча він розумів, що встигне небагато. Так зустрітись зі старшим братом, маму обійняти і наїстися досхочу домашньої їжі. Ну як домашньої Мама готувати не дуже вміла і не любила, тому і вчитися не хотіла. Та просто наїстися, давайте вже будемо відвертими. Ні, не те щоб в його 3-му науково-дослідному управлінні, котре коротко називали між собою Примор[2], морили голодом подібного штибу спеціалістів берегли в Радянському Союзі значно більше за звичайних солдат, однак не було жодних оказій: чи то свят, чи то вихідних, щоб давали щось жирне або солодке. Їжа була поживною, збалансованою, корисною. Тому Роман, поза своєю волею, перетворився на страшного гурмана. Ночами йому снилися «тошнотіки» дешеві пиріжки з фаршем або капустою, по-київськи. І ті «тошнотіки» заразом з гітарою, «Біломорканалом» та столовим вином (Роман був столичним, та ще й жив в центрі, аби пити горілку)  складали докупи його уявлення про розкіш, а насправді нагадували про його скороминуче доросле дитинство, чи то пак молоду юність. А ось про ДОСААФ і всі інші парашутні заморочки після того, як він потрапив до свого 929 льотно-дослідного центру, Роман і думати забув. Нє. Більше ні про що таке не мріяв. Та ось біда Парашут його тепер ніби сам знаходив. Вся його професійна діяльність відтепер була повязана з парашутами, укладками, висадкою на сушу і на воду, з аквалангами і таким іншим.

«Та й таке» безжурно, по-молодечому про себе зауважив юнак, коли поринув у роздуми про своє теперішнє життя і настромив ще одного «голубця» на виделку в батьківському домі:

 Мамо, а мамо? То ти тепер нормально так готуєш?  вишкірився до неньки, яка все більше старіла.

 Та відчепися,  усміхнулася Наталя Петрівна, яка, насправді, зовсім не розізлилась на сина, за котрим дуже скучила.  То Льоня навчив. Та й часи, знаєш, вже не такі, аби кавяр ложками

 Не трофейні, не такі, як за батька?  піддів-таки, не витримавши, Роман. І то не зі зла. Просто манера розмовляти в армії змінилася на дошкульну, коли обовязково було добити побратима, а не залишити підраненим, якщо побачив його слабину.  Вибач, не хотів

 То ти таки пішов по стопах батька?  зиркнула зла мати, котра також вміла, якщо треба, користуватись цією військовою тактикою.  Будеш тепер назавжди військовим?

 Якщо так вирішить керівництво,  буркнув Роман, широко поставивши лікті на стіл, як він звик робити в армійській їдальні, демонструючи свій авторитет, і похмуро зігнувся в три погибелі над їжею, немов проказував: «Відчепися».

Розмова з мамою взагалі не клеїлася. Після армійської муштри в льотній учебці Романа Геннадійовича було направлено для подальшого проходження служби в 929-й Державний льотно-досліджувальний центр імені В. П. Чкалова і вже рік як залучено до діяльності центру як молодого перспективного спеціаліста. Там його свідомість пережила певні пертурбації, хоча вони почалися ще в учебці.