Тобі збрехати? усміхнувся новий шаман. Тоді я можу відповісти, що так, в наступному житті, синку, ми обовязково будемо знову разом. Але то буде брехня, а вона не потрібна такому проникливому і розумному чоловікові, яким ти став. Я пишаюся тобою, Льоньо. Просто знай, що ти найдорожча людина в моєму житті. І всі мої помисли про тебе. А тепер йди.
* * *На другому кінці Новосибірську, на вулиці Обводній номер один, якій через рік після польоту в космос Терешкової назавжди присвоять імя знаменитої космонавтки, тримали перемовини двоє.
Їхня не менш цікава і емоційно насичена розмова відбувалась в значно більш звичному, а відтак прийнятному для Леоніда Івановича, інтерєрі комуналки в той самий час, як той назавжди прощався з батьком. Дівчинка з очима сіамської кішки при цьому дуже нервувала, а її коханець на один вечір і заразом батько її дитини приндився і намагався видаватися впевненим в собі, важливим чоловіком. Також пили чай. Хіба що порошковий з картонного пакетика із зображенням індіанки, котрий Таня нервово до того заварила, висипавши майже весь вміст в обдертий емальований чайник, що рохкав на газовій конфорці маленької кухні.
Тож він мій?
Хто? Таня нервово розмішувала кубики цукру в чашці з чаєм, що більше нагадував чефір, і сутужно думала, що відповісти.
Ну як хто Мій син. Не впирайся. Я бачив його на концерті Кончаловської і відразу впізнав. В нього мої очі. То ви тут мешкаєте?
Таня нічого на те не відказала, лише з гуркотом поставила перед Несміяном кружку з чефіром. Несміян явно не вписувався в обстановку кімнати. З усім його модним столичним прикидом і відполірованими нігтьовими пластинами. Він був в болонійовому плащику мишачого кольору з піднятим коміром, як внадились нещодавно носити, себто по останній моді. Однак той плащик кумедно стовбурчився на ньому через безліч шарів одягу, котрий було надягнено під нього, а відтак нагадував Вінні-Пуха. Однак сам Несміян, звісно, ніяким смішним героєм себе не вбачав, а мінімум Аленом Делоном зі стрічки «Рокко і його брати», яка щойно зявилася на екранах столичних кінотеатрів. Проблема була в тому, що до Новосибірська такі новинки заграничного агітпрома не добирались, і тому прикид столичного франта не викликав у місцевих аборигенів очікуваної Несміяном реакції. А відтак він в реаліях Академмістечка почувався незатишно і озирався по сторонах, намагаючись поглядом зачепитись за щось звичне і приємне йому: бажано за захват перехожих панянок. Але не знаходив того очікуваного захоплення собою в здивованих поглядах.
Нарешті в замковій шпарині дверей Таніної комуналки почулося таке звичне і приємне їй шарудіння, а затим тупотіння малих синових ніг і окрики: «Тато прийшов! Тато!». Жінка враз розправила плечі й відчула полегкість, видихнула. Потім подивилась прямо у вічі чоловіку в кумедному болонійовому плащі. Раптом подумалось: «Незнайомець. Просто пересічний незнайомець. Жодного кроку назад. Відступиш і все, заберуть Сашка».
Я жила з чоловіком, коли ми з тобою здибались, тихо, але впевнено сказала Таня.
Не вірю. Не пудри мені мізки, дівчинко моя.
По-перше, твоєю я не була ніколи. Навіть в ті хвилини, коли ми злигались, сталевим відстороненим голосом гнула свою лінію молода жінка. По-друге, ти згадай Памятаєш, я поспішала додому з готелю? Сам подумай, якби я була одинокою секретаркою з общаги, то явно б нікуди не поспішала від такого красеня, як ти, еге ж?
Апелювання до самовпевненості Несміяна то був самий правильний її хід. Той поправив комір свого плаща і хмикнув:
Логіка в цьому є. Але ж Я взнав усе. Тебе заслали сюди через мене, і це моя дитина ось там, за дверима, наразі називає незаслужено когось батьком
Давай далі думати логічно. Ти все ж таки математик, який-ніякий. Принаймні був ним колись, хмикнула Таня. За дверима почулося шарудіння і Таня злякалася, що не встигне закінчити цієї розмови до того, як Кім увійде до кухні. Вона на хвилину відвернулася від Несміяна і схвильовано до крові закусила губу, а потім повернулася назад до нього з гидкою, кривою посмішкою одним кутником вуст. Як ти гадаєш, зі мною одружився б хтось тут, з брюхатою? Га?
То ти хочеш сказати, що фактичний батько Сашка отой, кого він ним і називає так наразі в коридорі?
Ну так. Не фактичний, а рідний. Це в нас, людей, а не псевдоматематиків так називається. І, до речі, їхні очі абсолютно ідентичні.