Просуваючись темною стежиною та замислившись, Солоха раптом зачула, як десь у ліску попереду неї наче щось заворушилося, зашурхотіло, й зупинилася, перестрашившись. Звісно, то могла бути котрась нічна тваринка, могла бути польова миша, яких безліч, та Солоха чомусь подумала про найстрашніше лисицю або навіть і вовка. Коваль дядько Мирослав казав, що відав вовків не раз Придивившись, нажахана Солоха у темряві навіть зеленуватий полиск вовчих очей спромоглася роздивитися й закляклася посеред темної стежини, невсила зробити хоча б один крок уперед
Та була б узяла трясця того рудого москаля за оці страхи мої!
Першого разу, коли ходилася до Стежихи позбуватися дитяти Василя, не натерпілася собі страхів таких, як оце в ніч сьогоднішню. Й що ж воно таке трапилося чи з роками заробилася геть такою лякливою, чи вже хтозна.
Підганяла саму себе, мов вперту віслицю.
Та йди, йди вже додому, дурна бабо!
Але шурхіт попереду страшив до гикавки.
Хвилин зо десять простоявши на стежині й дослухаючись того незрозумілого шурхотіння, Солоха, від душі вилаявши себе, нарешті вирішила рухатися вперед. Скільки його не стій, а повертатися таки додому ж мала Микола чатував у панських стайнях біля улюбленої лошиці пана, котра мала в цю ніч вперше ожеребитися лошам, і ще влаштує дружині, коли повернеться раніш, справжнє пекло. Згадка про міцні кулачища мов бракуючої сміливості додала Солосі, й вона знову припустила стежиною, й, певне, що бадьоро біглася б вона до самого свого дворища, коли б не кроки тихі, що раптом зачулися попереду. Солоха зупинилася різко, перестрашившись так, що й на ногах не втрималася, впалася, боляче забивши коліна й ледь не засичавши від болю, та вчасно заткнула рота самій собі й сторожко вирячилася в темряву попереду себе, котру почав посріблювати місяць, який намислив-таки визирнути з-за хмар. Те, що попереду рухалася людина, а не вовчисько, полегшення Солосі геть не додало, якась мить знадобилася їй, аби додибати того, що постать та темна і висока рухається саме до неї Чомусь подумала, що може й розгледіти, хто ж саме то мандрується поночі, та страх усе ж переважив допитливість й Раденчиха позадкувала як і була, рачки. А потім, неочікувано швидко для свого досить огрядного тіла, чкурнула геть у дикі порічки. Забилася в ті кущі й навіть дихнути остерігалася, коли кроки невідомого того наблизилися й він пройшов зовсім поряд із тим місцем, де зачаїлася молодиця Й як не кортілося Солосі позиркнути, хто ж то таки був, та все ж і носа не виткнула, а так і просиділа, поки кроки не стишилися на стежині, й ще потім не визиралася з декілька хвилин із тих хащів. Сиділа й, мов той щур, чутливо дослухувалася до кожного поруху нічного ліску, але видавалося, наче вона одна й полишилася у всім цім темнім світі така вже тиша пронизлива запанувалася довкола, що навіть і вітер не шарудівся листовинням.
За декілька хвилин Солоха все ж таки наважилася звестись на рівні ноги.
Тіло затеклося й уперто відмовлялося розгинатись, і вона вже було закректалася від старання, як стара баба Оляна, мати свекра, та вчасно отямилася й затисла собі рота долонею, завмерши й дослухаючись тої тиші, що обгортала її довкола, та ніяк не заспокоювала, а навпаки оселяла до серця страх і тривогу, й робилося так лячно Та мала ж рухатися згадка про сильні кулаки чоловіка гоновила-таки вперед. І Солоха, вибравшись на стежину, обережно посунула до села свого, розмірковуючи вцікавлено об тім, хто ж то воно швендяє поночі та страшить люд Божий. Хоча коли вже бути правдивою, то який там з неї люд Божий до церкви навідується геть рідко, постів не тримає, молитов не вичитує, грішить і до сповіді не поспішається
Кроків за пять до напруженого слуху Солохи знову долинулося шарудіння десь там попереду, куди мала вона йти. І, зачувши його, бідолашна молодиця ледь знову не впалася рачки, але все ж стрималася, придивилася добре, що місяць, тепер повністю визирнувши з-за хмар, гарно освітлював місцину. Й Солоха роздивилася певне, що ж не майоріє попереду жодна постать людини, а шарудить же то Дотямивши того, хто ж саме міг шарудітися в хащах, Солоха злякалася так, що ледь не знепритомніла, не впалася на стежину ту кляту й коли б таке вже трапилося, ото б посмакував сіроманець сала її, наїденого в досить ситім шлюбі з Миколою Раденком.
Геть непослушливі, замерзлі пальці сотворили хресне знамення.