В її словах проявилася добре знайома мені думка: я хочу користуватися необмеженою свободою, і мене не влаштовує, якщо ще чиясь свобода буде обмежувати мою.
Трохи згодом, якось ми з чоловіком були в гостях у наших друзів Оксани та Віктора. Ця подружня пара продемонструвала точно таке ж спотворене розуміння свободи особистості. Віктор поскаржився, що іноді на Оксану щось находить і вона без всякої причини замикається в собі. На що Оксана тут же відповіла:
Причина якраз є. Я замикаюся, коли намагаюся сказати тобі «ні», а ти тиснеш на мене.
Віктор почав заперечувати це. Але Оксана не почала одразу обговорювати подробиці, а просто відповіла:
Мені здається, у нас різні точки зору на одне й те ж питання.
Тема розмови змінилася, ми поговорили потроху про все. В кінці вечора Віктор запросив мого чоловіка взяти участь в ході військовослужбовців, яка відбудеться через два тижні. На що він відповів:
Вибач, я не можу.
Віктор демонстративно скинув руки і виголосив перебільшено глузливим тоном:
Ой ой ой! Він не може! Та годі. Відклади свої справи заради зустрічі з друзями.
Оксана весь час спостерігала за нами. Вона не втрималася і вигукнула:
От саме те, про що я й говорила. Саме так він і веде себе, коли я говорю йому «ні». Починає тиснути на мене.
Віктор здивовано запитав:
А що я такого роблю?
Тут вже я не втрималася:
З усією повагою до тебе, Віктор, твоя дружина абсолютно права. Адже ти й зараз тиснеш на мого чоловіка, перш ніж він встигне порадитися зі мною, а потім відповісти тобі «так», чи «ні». Як тільки ми обговоримо це питання, він обов'язково дасть тобі відповідь.
До Віктора, нарешті, дійшло, що його бажання зробити як краще обертається вторгненням за межу, що відокремлює власність іншої людини. Він проявляє неповагу до чужої власності. Згодом він усвідомив, що за все в цьому житті потрібно платити.
Отже, не чекайте, що хтось буде зважати на вас, якщо ви в такій же мірі не зважаєте на інших. За своєю гріховною сутністю, людина схильна поважати тільки свої: думки, погляди, досягнення, а іноді навіть приписувати собі неіснуючі «подвиги».
Це відбувається тому, що кожен з нас підсвідомо прагне досконалості. Ми порівнюємо себе з тими ідеалами, на які хочемо бути схожими. Присвоюуємо собі те, чого насправді у нас немає. І не дай Бог нас спустити з п'єдесталу власної «слави»! Можна здогадатися про те, яка буде реакція.
Торкаючись теми про людську сутність, я хочу сказати наступне: якщо ви хочете, щоб інші поважали ваше «ні», то з такою ж точністю, ви повинні поважати таке ж «ні» інших. Особливо тоді, коли ви перебуваєте в подружніх стосунках, інакше вони будуть приречені на спортивні змагання. Подібні змагання властиві більше дітям, але не зрілим особистостям. Тільки діти визнають досягнення і свободу інших набагато менше, ніж власні.
На початку подружніх відносин (особливо в період медового місяця), молодим людям може здатися, що вони дивляться на світ одними очима. Але з часом раптом виявляється, що у кожного з них абсолютно різні бажання, потреби і навіть уявлення про спільне життя.
Процес зіткнення почуттів і думок двох різних людей проходить непросто. Особливо важко проходять адаптацію один до одного пари в поспішних шлюбах, де з двох, ще не сформованих як особистості людей, формується нова сім'я. Пощастить більше тим подружжям, які прагнуть не просто присвоювати собі добрі якості, а тим, які налаштовані рости духовно, і готові до внутрішніх змін.
Цінувати і поважати кордони особистості чоловіка/дружини ось все, що потрібно для вашого спільного щастя. Якщо ваша любов робить вашого чоловіка/дружину вільним (ою), якщо ви поважаєте недоторканність його (її) особистого простору, то ви тим самим прокладаєте шлях до поваги і вашої власної волі.
П'ята заповідь: «Якщо ви досить щиро не можете сказати «так», то краще щиро сказати «ні»»
Геннадій обожнював політику. Його дружина обожнювала свого чоловіка, але ненавиділа політику. Кожен раз, коли він бурхливо розповідав про політичний стан в країні, вона просто мовчки слухала його.
Це ж так цікаво! переконував він.
Олена зовсім рідко цікавилася політикою, але думала про себе: «Ми різні з ним, але я кохаю свого чоловіка. І мені ж не хочеться, щоб він сердився на мене». Тому без будь-якого задоволення вона кожен раз терпляче вислуховувала його.