Люсю, та ти чого? Навіть якщо ти за місяць картоплю саджатимеш я приїду тобі допомогти. Обіцяю, глитнув слину присоромлений юнак.
Гаразд. Я ж розумію, що ти просто жартуєш, примирливо тихо відказала усміхнена дівчина, явно тріумфуючи.
Та я залюбки заїду допомогти, тим паче, що твоя садиба з картоплею десь дорогою до мого центрального аеродрому, розсміявся хлопець.
* * *У квартирі по вулиці Лібкнехта і справді нікого не було, хоча Роман до останнього в цьому не був упевнений. «Ну гаразд, думав про себе, доки вів Люсю в гості. Якщо виявиться, що мама вдома, то будуть оглядини. Ну або просто скажу, що привів подругу послухати платівки».
Далі все розвивалося досить швидко.
Послухай, Люся знову з пустунки-хохотунки на мить перетворилась на серйозну дівчину. Це зі мною вперше, і я тебе обрала, гаразд? Сама не знаю чому. Просто ось обрала і все. А тепер Ох
Мовчи, дівчина моє мрії, прошепотів Роман, я все розумію.
Та нічого ти однак парубок не дав договорити Люсі, поцілувавши її у вуста.
За пів години по тому таки прийшла мама зі школи. Трохи втомлена і з клунком продуктів.
Я вдома!
Діти, себто Люся і Роман, почали швидко вдягатися, але Наталя зачула якесь незвичне шарудіння й невдовзі двері кімнати розчинилися навстіж.
Слухаєте джаз? незворушно запитала втомлена і, вже немолода, Наталя згадала, як вони з батьком Романа робили те саме, доки сини були деінде.
Так, джаз, мамо промимрив Роман, приходячи до тями й зиркаючи краєм ока на Люсю, яка, як завжди, була червона й косила кудись убік, застібаючи останні ґудзики на своїй чи то блузці, чи то піджаку.
Даремно, стенула плечима Наталя й хмикнула. Як то кажуть: «Сегодня ты танцуешь джаз, а завтра Родину продашь!»
Дуже доречно, мамо, от прям дуже! аж підскочив Роман, який, нарешті, опанував себе. Це Люся. Чаю нам зробиш?
Ну, чаю так чаю, усміхнулася Наталя, звичним рухом втомлено знімаючи черевики в коридорі й вішаючи зимове пальто на вішак. Я сьогодні отримала зарплату й відразу побігла до кондитерської на Карла Маркса[13]. Тому, власне, так пізно вдома (за цими словами Наталя зиркнула на сина). Накупляла цукерок. Отже, є «Алеко», «Тузик» і «Шоколадний ведмедик». Ви будете цукерки, Люсю?
Залюбки, тихо проказала дівчина й попрямувала за Наталею на кухню. Я вам допоможу.
Побачивши кухню, дівчина не стрималась і присвиснула:
Ух ти! Ви професорка, чи хто?
Став чайник, усміхнулася Наталя, не образилась. Мій чоловік на цю квартиру накинув око, так би мовити, ще до війни. Ти розумієш, Люсю?
Ще б пак. Справді розумію, відказала дівчина, навіть не знітившись, запалюючи газову конфорку й наливаючи воду в чайник. Можете не пояснювати.
Тож Іронія долі Чоловік, звісно, не професор
Партійний? перебила дівчина.
Був у партії. Якщо ти про це. Але ми давно не бачилися
Діалог перервав Роман:
Можна чаю?
Який ти галасний з ніжністю подивилася Наталя на свого молодшого.
Так, підтвердила Люся, заварюючи чай.
То не моя чашка, зауважив Роман. А ви вже, бачу порозумілися?
Усе заради тебе, синку, втомлено і без іронії відказала Наталя. Як успіхи на заводі?
Їду у відрядження. Проводитимуть випробування нового Ан-24, відказав Роман із повним ротом печива. Повернуся до початку травня. Випробування засекречені. Так що вам по великому секрету.
Наталя подивилася на Люсю, мовляв, «дитина» Дівчина зрозуміла той погляд і тільки кивнула. Потім звернулася до Романа:
Шкода. Пропустиш мій день народження наступного тижня. Я торт уже замовила. Ну, я піду?
Стривай. Ми викличемо таксі, сказала Наталя, а потім додала, звертаючись до сина: Ти коли назад?
До Дня Перемоги точно вже буду в Києві.
* * *На внутрішньому подвірї Роман роззирнувся навсібіч, щоб пересвідчитися, що за ними ніхто не стежить, і взасос пристрасно поцілував Люсю. Та миттю почала вириватися:
Ти чого?!
Тобто, «чого»? Та ми щойно кохались, а тепер ти не даєш себе по дорослому поцілувати? розсміявся юнак.
Я так ніколи не цілувалась зізналася дівчина.
Тільки не кажи, що й сексом ніколи до цього не займалася, почав жартувати Роман і розреготався, однак перехопив погляд Люсі й раптом вкляк. Потім враз посерйознішав: Так. Усе зрозуміло. Ото я дурбецало Девятого травня біля постаменту колишнього памятника Сталіну. Я тоді вже точно повернуся з відрядження. Підемо в «Жабу» й танцюватимемо там фокстрот так, що підошви з твоїх модних туфельок повідлітають, затямила?