Ай, відчепися! Я на тебе пів години чекаю! Могла б вже й піти а потім, подумавши, ще й додала: То я не для тебе звісно, так вирядилася. Вчора святкували іменини тітки. До такої оказії я собі й змайструвала цей елегантний костюм.
І Люся крутнулась, немов модель Київського будинку моди, а за тим люто впялась очима в Романа:
А тебе, дурбецало, взагалі дочекалася тільки тому, що не хотіла ввечері сама йти до Будинку офіцерів. Ось! на одному диханні випалила розлючена дівчина й склала руки на грудях, уже готуючись йти геть.
А-а Ну тепер зрозуміло! кепкуючи знизав плечима Роман і розсміявся: Липки то ж такий небезпечний район, що тебе, таку красиву, мабуть, викрадуть патрулі.
Люся гнівно стукнула підбором об асфальт і рушила геть. Юнак враз протверезів і кинувся її наздогін:
Та почекай!.. А ти й справді прекрасна в цьому костюмі В мене аж перехопило дух. Люсю, ну пробач мені
Роман склав долоні дашком і скорчив жалісливу гримасу. Було видно, що Люся думала набундючитись, однак веселий настрій юнака примусив її пирскнути від сміху.
А ти легкий на вдачу і гарний, віддихалася, нарешті, Люся після затяжного приступу сміху. Я аж ледь не сконала! Диви, аж плачу від сміху.
То краще плач від сміху, Люсю. І тільки від сміху, проказав щасливий парубок, і вони, взявшись під ручку, попрямували вверх вулицею Кірова[6] до Будинку офіцерів.
* * *Концерт прекрасний! з удаваним захватом проспівала дівчина, розпрямляючи на собі цупку тканину модного, пастельного пальта й ніяково посміхаючись.
Сонце вже давно сховалося за обрій, коли вони перейшли пішохідний перехід і опинилися в Радянському парку[7], який добре підсвічували ліхтарі. Роман тільки хитро посміхнувся, але промовчав. Деякий час ішли мовчки, потім Люся не витримала:
Ну пробач мені! Я не знала, що то буде репертуар із філармонії! В останню хвилину програму змінили»
Роман уже на правах свого обійняв її за плечі, чим, варто зазначити, зловживав увесь вечір, і посміхнувся. Потім його сяйнуло:
Ходімо до мене! Я мешкаю в кількох кроках звідси! Нормальну музику послухаємо. Бені Гудмена Роман запнувся, а потім додав: Мама вчителює в другу зміну.
Ну, ні!.. дівчина запротестувала. Саме тому й не піду. Ми, хочеш сказати, наодинці будемо? Та за кого ти мене маєш?!
Знову завелася! не витримав і крикнув парубок. Ну чого ти в мене така запальна, Люся! Ну хочеш поїдемо до тебе? Ти де живеш?
Далеченько зізналась дівчина й махнула рукою кудись у незрозумілому напрямку. По Брест-Литовському шосе[8] майже в самий кінець.
То ти що, з «баклажанників»? Приватний сектор? Куренівка? Розсміявся Роман. Ось і маєш: перш ніж пропонувати відвести з танців додому, спочатку запитай дівчину, чи вона з твого села.
Ха-ха. Ну от прямо дуже смішно, набундючилась Люся. Ти часом не в цирку мешкаєш? Тут недалечко, буквально за рогом?
Ет, Люсю, відстала ти від життя! Цирк Крутікова на Карла Маркса[9] ще німці зруйнували[10]! Я дивлюсь, ти й справді зі свого села до Києва зрідка приїздиш! І Роман зайшовся реготом від дотепності свого жарту.
Дівчина враз відсторонилась і відійшла від нього в затінок алеї парку. Роман хотів було щось сказати, але вона його перервала:
Будь ласка, помовчімо, гаразд?
І Люся враз посерйознішала, як тоді, коли вони місяць тому опинилися біля постаменту памятника Сталіну. Врешті вона підійшла до огорожі, що відділяла міський парк від Дніпровських круч:
Он, бачиш, там, на іншому березі Дарниця. Себто Аварійне селище, або як його називають офіційно Соцмісто. І всі, хто нині там живе, байдуже як себе називає, вважає, що він не в Києві мешкає, а ледь не в самій Чернігівській губернії. А біля самого Дніпра піски лівого берега. Їх також невдовзі забудують. І зведуть там новий район для нових киян[11]. Народ переїжджатиме, бо квартирний облік видаватиме житло в «хрущовках» для нових киян. А своє житло краще за горища, підвали, дебаркадери, де й досі після війни мешкають Мій дядько каже, що меру Давидову[12] вдасться, себто він зуміє за допомогою компартії в один Київ обєднати не лише ваш центр, забудований здебільшого «царськими» будинками, а і Дарницю, і навіть село Троєщину, і ніхто, чуєш, ніхто не буде знущатися з «баклажанників», соцмістечка робітників заводів чи будь-кого іншого, чуєш?