На жаль, все закінчилося, коли два тижні тому цісар Карл І оголосив про перетворення Австро-Угорщини у федерацію народів. Генерал-губернатор зітхнув, пригадавши той нещасливий день. Всі ті, кого стосувалося це рішення цісаря, поступили зовсім не так, як хотілося у Відні. Угорці, чехи, хорвати, поляки, українці.
Всім захотілося своєї держави.
Хоч генерал-губернатора хвилювала доля всієї імперії, найбільше він переживав за стан ввіреного йому королівства. Ще вісімнадцятого жовтня тут, у Лембергу, постала Українська Національна Рада, очолювана доктором Костем Левицьким. Рада ставила своєю метою не більше не менше, а створення на землях, населених переважно українцями, своєї держави. Три дні тому подібне повторилося і у Кракові. Двадцять три депутати австрійського парламенту утворили так звану Польську ліквідаційну комісію, що мала перейняти на себе управління у Галичині.
Фон Гуйн відвів погляд з Губернаторських валів і подивився на стіл. Там лежав отриманий позавчора нотифікаційний лист, де майже в ультимативній формі було повідомлено готуватися до перебрання влади. Лист був складений явно не фанатом дипломатичного етикету, адже його, намісника Королівства Галіції і Лодомерії, ставили перед фактом прибуття завтра до Лемберга князя Чарторийського, який і перебере владу на всій території. Карл фон Гуйн навіть боявся уявити реакцію міністра-президента Австрії Макса фон Гейнлейна, котрому було направлено аналогічного листа.
Але міністр-президент далеко, з Віднем звязатися не вдається, що робить цісар, не відомо, а відповідь треба мати вже завтра. Вірніше, навіть сьогодні.
На біду поляків, їхня ліквідаційна комісія перебуває у Кракові, за триста кілометрів звідси, а Українська Національна Рада розташувалася поруч, у приміщенні Народного дому. До нього лише декілька хвилин їзди каретою.
І ця карета у дану секунду долає цю відстань!
До вух генерал-полковника донеслися звуки знизу. Він знову подивився у вікно. До входу у намісництво підїхали дві криті карети. Намісник бачив, як їхні салони покидають шестеро чоловіків. Навіть з такої відстані фон Гуйн упізнав двох з них: депутатів Палати Послів Костя Левицького та Сидора Голубовича. Вони, як депутати австрійського парламенту, бували тут, у його кабінеті, не один раз. Інших чотирьох генерал-полковник не знав, хоч помітив поміж них людину в сутані. Священник.
Карл фон Гуйн вже давно відзначив таку особливість серед місцевих українців: в усіх заходах, які стосувалися суспільного життя, обовязково брали участь священники. Ніде, де побував генерал-полковник а за свої шістдесят років граф був багато де, йому не довелося бачити такої майже беззастережної довіри до представників своєї церкви, як у Галіції, причому одні священники йшли за своїми парафіянами до Талергофа як москвофіли, а інші виступали за Україну.
Намісник швидко підійшов до столу, заховав у шухляду лист з Кракова і задзвенів у дзвінок. У дверях виник його секретар.
Антоне, зараз до вас у приймальню піднімуться представники однієї з громад Лемберга. Скажіть, щоб зачекали. Я зайнятий! сказав він.
Так, пане генерал-губернаторе! з готовністю відповів секретар.
Через десять хвилин пропустите їх до мене!
Слухаюсь!
І спробуйте знову звязатися з Віднем!
Відповідь секретаря його здивувала.
Я саме прийшов повідомити пана генерал-полковника, що звязок зі столицею відновлений.
Двадцять хвилин! уточнив фон Гуйн і опустив руку на слухавку телефону.
Секретар закрив за собою двері.
На здивування намісника, на цей раз він чув свого співрозмовника чудово. Принаймні настільки чудово, що він з перших слів співрозмовника зрозумів, що розмовляє не з фон Гейнлейном.
Пане міністр-президент? перепитав фон Гуйн.
Це Гайнріх Ламмаш, почув він. Його імператорська величність назначив мене міністром-президентом.
Прийміть мої поздоровлення, знайшовся що сказати фон Гуйн.
Зачекайте з поздоровленнями! Що там у вас твориться у Кракові? Що за ліквідаційна комісія? Що вони збираються ліквідовувати?
У намісника відлягло від серця. Значить, нотифікаційний лист також потрапив у руки адресата у Відні і тепер йому не доведеться виправдовуватися перед міністром, хоч виправдовуватися все ж прийдеться.
Пане міністре, я отримав такого самого листа, мовив фон Гуйн. І, повірте, стурбований не менше вас. Мене повідомили, що завтра маю передати всю владу представникам ліквідаційної комісії.