Інший собака ні до кого не підлещувався, але й не намагався красти у новачків. Був похмурим, відлюдним типом і чітко дав зрозуміти Керлі, що все, чого він хоче, це щоб його залишили у спокої, а як не лишать, то будуть проблеми. Його звали Дейв, він їв і спав, час од часу позіхав та нічим не цікавився, навіть тоді, коли «Нарвал», перетнувши затоку Королеви Шарлотти, почав крутитися, хитатися і смикатися, наче божевільний. Коли Бак та Керлі розхвилювалися й ошаленіли від страху, він підняв голову, ніби його щось роздратувало, підтримав їх байдужим поглядом, позіхнув і знову заснув.
Удень та вночі корабель трясло від невтомного пульсу гребного ґвинта і, хоча кожен день був дуже схожим на попередній, Бак зрозумів, що погода ставала дедалі холоднішою. Нарешті одного ранку ґвинт затих, і «Нарвал» наповнила атмосфера хвилювання. Він відчув її, так само, як й інші собаки, і зрозумів, що наближаються зміни. Франсуа взяв їх за повідки та повів на палубу. Коли Бак зробив перший крок холодною поверхнею, його лапи загрузли в якійсь білій кашці, що дуже нагадувала грязюку. Він фиркнув і відскочив. Із неба падало ще більше цієї білої холодної крупи. Пес обтрусився, але вона знову на нього впала. Він зацікавлено понюхав цю речовину, потім узяв трошки на язик. Вона обпекла його, наче вогонь, і відразу ж зникла. Це спантеличило Бака. Він спробував знову, і результат виявився таким самим. Спостерігачі голосно розреготались, а він засоромився, хоча й не розумів чому, адже то був для нього перший сніг.
II
Закон кийка та iкла
Перший день Бака на узбережжі Дайї{7} став для нього кошмаром. Кожна година була наповнена шоком та несподіванкою. Його раптово висмикнули з центру цивілізації і кинули в гущавину первісного життя. Це було не те випещене сонцем життя, де нічого не треба робити, лише бий байдики та нудьгуй. Тут не було ні миру, ні відпочинку, ні безпеки хоч на мить. Скрізь плутанина та дія, а життю і здоровю щомиті загрожувала небезпека. Доводилося постійно залишатися насторожі; бо ці собаки та люди виявилися не такими, як у місті. Усі вони були дикунами, котрі не знали жодного закону, крім закону кийка та ікла.
Він ніколи не бачив, щоб собаки билися так, як ці вовкоподібні істоти, і перший його досвід став незабутнім уроком. Щоправда, то був досвід іншого собаки, інакше Бак не дожив би до того, щоб із нього скористатися. Жертвою стала Керлі. Вони отаборилися біля складу колод, де вона почала загравати з хаскі, котрий був завбільшки як дорослий вовк, хоча й наполовину менший за неї. Не було жодних попереджень, лише блискавичний стрибок, металеве клацання зубів, так само швидкий стрибок назад і писок Керлі розірвано від вуха до щелепи. Це був вовчий стиль боротьби вдарити й відскочити; але це було не все. Тридцять чи сорок хаскі підбігли і мовчки оточили противників. Бак не розумів цієї мовчазної ретельності й старанності, з якою вони облизували свої писки. Керлі кинулася на свого противника, який знову вдарив та відстрибнув убік. Наступну її атаку він зустрів грудьми, в особливий спосіб збивши її з ніг. Більше вона не піднялася. Саме цього й чекали інші хаскі. Вони зімкнулися навколо неї із гарчанням та гавкотом і, волаючи від аґонії, Керлі зникла під масою тіл з наїжаченою шерстю.
Це сталося настільки раптово й неочікувано, що Бак був приголомшений. Він уздрів Шпіца, який висолопив багряний язик у реготі; побачив, як Франсуа, розмахуючи сокирою, стрибнув у це собаче місиво. Троє людей з кийками допомогли йому розігнати їх. Це тривало недовго. Хвилини через дві після того, як упала Керлі, останніх її нападників відігнали кийками. Але вона вже лежала у закривавленому та витолоченому снігу, нежива й розмякла, розірвана майже буквально на шматки, темношкірий метис стояв над нею і жахливо лаявся. Ця сцена часто тривожила Бака уві сні. Виявляється, он воно яке, життя! Ніякої чесної гри. Щойно впав, тобі кінець. Що ж, він стежитиме за тим, щоб ніколи не впасти. Шпіц висолопив язика і знову засміявся, й відтоді Бак зненавидів його пекучою та невмирущою ненавистю.
Не встигнувши відійти від шоку після трагічної загибелі Керлі, він отримав ще один шок. Франсуа при вязав до нього якусь систему ремінців та пряжок. Це була збруя така як та, що він її бачив удома, коли конюхи запрягали коней. І так само, як коні, він мав працювати, тягнучи Франсуа на санках-нартах до лісу, що облямовував долину, та повертаючись із вантажем дров. Хоча те, що з нього зробили тяглову силу, дуже образило його гідність, у Бака вистачило мудрості не бунтувати. Він енергійно взявся за цю справу й робив усе, що від нього залежало, хоча все це було для нього новим та незнайомим. Франсуа тримав курс, вимагаючи негайного послуху, і за допомогою батога отримував його; тим часом Дейв, який був досвідченим корінником, кусав Бака ззаду щоразу, коли той помилявся. Шпіц був лідером, так само досвідченим, і хоча не завжди міг причепитися до Бака, час од часу докірливо гарчав або хитро переносив свою вагу в упряжці, штовхаючи Бака на правильний шлях. Бак легко вчився і під спільною опікою двох товаришів та Франсуа досягнув певних успіхів. Ще до того, як вони повернулися до табору, вже знав, що за командою «хо» треба зупинятися, за командою «марш» іти вперед, міг входити у повороти і триматися подалі від корінника, коли навантажені сани мчали вниз.