Того памятного вечора, коли сталося віроломство Мануеля, суддя був на зборах Асоціації виробників ізюму, а хлопці займались організацією атлетичного клубу. Ніхто не бачив, як він і Бак ідуть фруктовим садом як здавалося Бакові, просто на прогулянку. І, за винятком одного чоловіка, ніхто не бачив, як вони прийшли на полустанок, відомий як Колледж-Парк. Цей чоловік поговорив з Мануелем, і між ними задзенькали монети.
Міг би й упакувати товар перед доставкою, похмуро сказав незнайомець, і Мануель обгорнув шматок товстої мотузки навколо Бакового нашийника.
Крутнеш і добряче його придушиш, сказав Мануель, і незнайомець ствердно буркнув.
Бак прийняв мотузку зі спокійною гідністю. Ясна річ, це був незвичний випадок, але пес навчився довіряти людям, яких знав, та віддавати належне їхній мудрості, що перевершувала його власну. Але коли кінці мотузки опинилися в руках незнайомця, Бак загрозливо загарчав. Він просто натякнув, що невдоволений, у своїй гордині вважаючи: цей натяк може бути наказом. Однак, на його подив, мотузка затягнулася навколо його шиї, перекривши йому дихання. Розлютившись, він стрибнув на чоловіка, а той перестрів його на пів дорозі, схопив за горлянку і спритним рухом повалив на спину. Потім мотузка безжально затягнулася; тим часом Бак розлючено боровся, його язик вивалився з пащі, а великі груди марно здіймалися, хапаючи повітря. Ніколи у житті до нього не ставилися так підло, й ніколи ще він не був такий розгніваний. Але його сили згасли, очі потьмяніли, і пес не бачив уже нічого, коли потяг зупинився і двоє чоловіків кинули його до багажного вагона.
Наступне, що відчув Бак, це те, що в нього болить язик і він їде труською дорогою в якомусь транспорті. Хрипкий свист локомотива, що перетнув переїзд, підказав йому, де він. Він дуже часто подорожував із суддею й упізнав відчуття поїздки у багажному вагоні. Пес розплющив очі, й із них вихлюпнувся нестримний гнів викраденого короля. Чоловік стрибнув до його горлянки, але Бак виявився для нього зашвидким. Його щелепи зімкнулися на людській руці й не розслаблялися, доки свідомість не залишила його знову.
Ага, сказився, сказав чоловік, ховаючи покалічену руку від носильника, якого привабили звуки боротьби. Везу пса для боса до Фріско. Є там один пришелепуватий собачий лікар, думає, що його вилікує.
Згодом про цю нічну поїздку чоловік розповідав у маленькому сараї на задньому дворі шинку в порту Сан-Франциско, використавши усю свою красномовність.
І все, що я за це отримав, півсотні, бурчав, ніколи того більше не зроблю, хоч би й тисячу наперед давали.
Його руку було загорнуто у скривавлену хустку, а права штанина розірвана від коліна до щиколотки.
А іншому роззяві скільки дали? запитав шинкар.
Сотню, прозвучала відповідь. Ні су менше не взяв би, повірте.
Тобто вийшло сто пятдесят, порахував шинкар, і він того вартий, або я бовдур.
Викрадач розвязав закривавлену повязку і подивився на поранену руку.
Хоч би сказ не підхопити
Підхопиш, бо ти народився для шибениці, зареготав шинкар. Гей, допоможи мені, перш ніж ушиєшся звідси, додав.
Напівнепритомний, із болем у горлі та язиці, напівживий, Бак спробував глянути на мучителів. Але його кинули на землю і знову почали душити, аж доки не начепили важкий латунний нашийник. Потім мотузку забрали, а собаку кинули до ящика, схожого на клітку.
Там він пролежав решту цієї втомливої ночі, плекаючи гнів і травмоване самолюбство. Собака не розумів, що усе це означає. Чого вони хочуть від нього, ці дивні люди? Нащо тримають у вузькому ящикові? Бак не розумів, чому, але відчував, як гнітить його туманне відчуття навислої біди. Тієї ночі він, коли з гуркотом відчинялися двері сараю, кілька разів підхоплювався, очікуючи побачити суддю або хоча б хлопців. Але щоразу це було розпухле обличчя шинкаря, котрий дивився на нього у слабкому світлі лойової свічки. І щоразу радісний гавкіт, що тремтів у Баковому горлі, перетворювався на люте гарчання.
Але шинкар залишив його самого, а вранці зайшли четверо чоловіків і підняли ящик. Нові мучителі, вирішив Бак, бо вони мали зловісний вигляд, були розпатлані й у лахмітті; він розлютився і кинувся на ґрати. А ті четверо лише сміялись і тицяли в нього палицями, які він одразу ж хапав зубами, аж доки не зрозумів, що саме цього вони й хочуть. Відтак собака похмуро влігся і дозволив занести ящик до фургона. Потім пес і ящик, в якому його увязнили, пройшли через багато рук. За ним наглядали клерки у службі доставки; його везли в іншому фургоні; разом із різноманітними ящиками та посилками на вантажній платформі доставили на паровий пором, з порома до великого залізничного депо і нарешті розмістили у багажному вагоні.