Всі інші говорити про ті далекі події відмовлялися. Навіть його рідна тітка Ліда. Навіть сміливиця тітка Еля подруга мами друга Марека. Навіть вчителька Ганна Михайлівна захисниця мами Гаті!.. І багато хто ще.
Однак попри всі доводи здорового глузду, Спартак сподівався відшукати ще й пятого свідка. Тоді цей свідок додасть до загальної картини якісь деталі, проігноровані іншими! Та й число 5 дуже добре і правильне, бо стільки ж пальців на руці А якщо всіх знайдених свідків на одного менше?.. Ні-ні, десь-таки має знайтися ще один сміливий дорослий!
От тільки де саме шукати цього сміливця?..
Підліткові раптом стало дуже сумно і якось незатишно. Ті нещасні кияни такі самі, як він, як його батьки та знайомі, загинули лютою смертю, захлинувшись топким смердючим мулом, таким же чорним, як намальовані на стінах собору хмари, на яких юрмилися грішники. Вони потребували лише одного щоб живі згадали про їхні муки. Спартак сам, добровільно вирішив зібрати відомості про ту трагедію, заради цього навіть вбив свій Страх
І що ж?! Виявляється, перше-ліпше егоїстичне бажання повправлятися в точних науках заради вступу до КПІ змусило його припинити пошуки. Егоїст він, жалюгідний егоїст!.. Бо хто ж іще розпитає переляканих дорослих про трагедію, як не він?
А може, у 1968 році хлопець все ж не добив остаточно свій Страх?! Отож тепер він по-справжньому злякався А звістка про смерть композитора Івасюка взяла та й виявила цей переляк.
Отже, він не герой?! Він усе ж таки боягуз і не здатен вирости достойним свого прадіда, якого незнайомі люди називали святим. Боягуз, боягуз
Але ж КДБ таки справді вбило композитора Івасюка за його пісню! То що ним керує: недобитий Страх чи все ж таки роками вироблена обережність?.. Може, це просто знак долі. Йому просто треба все наново зважити, прорахувати варіанти, обрати новий напрям пошуків
Чадо!
А може, пошуки все ж таки варто припинити?..
Чадо, храм невдовзі зачиняється.
Га?..
Спартак озирнувся й побачив за огорожею позаду себе якогось ченця чи не ченця?! Гм-м-м Шкода, що він не розбирається в їхніх святих чинах, бо улюблена «розумна» атеїстична книжечка «По ту сторону тайны» не має відповідних ілюстрацій. Треба на майбутнє подумати, як заповнити такий очевидний пробіл у знаннях.
Повторюю: ми невдовзі зачиняємося. Якщо тобі щось треба кажи або роби зараз. Якщо ж просто так стоїш Перед вечірньою службою храм потрібно прибрати, у нас діють певні правила.
Та у мене, знаєте почав Спартак, як раптом заткнувся на напівслові й розгублено спитав: Батюшко чи я не знаю, як там до вас звертатися?..
Диякон Агапіт.
Ну-у-у, гаразд хай буде диякон. Так.
Я не розумію, чадо
Перепрошую, а ви тут давно?
В храмі? Зранку, власне.
Та ні, не сьогодні, а загалом Років одинадцять-дванадцять тому
О-о-о, та на той час я ще в семінарії навчався.
Точно! Мама мені саме так і сказала: це семінарист.
Мама?.. Наскільки я зрозумів, це про твою матір йдеться, чадо?
Про мою. Агатою її звуть. Але це тут ні до чого. Просто мама тоді в храм цей заїхала свічку поставити, я з нею разом був. І я вас памятаю. Оце
І Спартак обережно вказав на ліву щоку диякона та додав коротко:
Родимка тут у вас.
Гм-м-м Ач, куди загилив, мугикнув той. Хтозна, що там було дванадцять років тому Навіщо тобі в минулому порпатися? Я тебе, чадо, про теперішнє запитую: про що ти зараз дізнатися хочеш? Не дванадцять років тому й не десять, а зараз.
Ці слова так ідеально відповідали думкам Спартака, що він не втримався й запитав відверто:
Минуле не дає мені спокою, батюшко, бо ще раніше цілих м-м-м вісімнадцять років тут, у Києві на Куренівці, сталася жахлива трагедія. На людей зійшов сель, було багато загиблих.
Що-о-о?! диякон помітно здригнувся й чомусь мимовільно озирнувся навсібіч. Ти мене ще більше здивував, чадо. То стверджуєш, нібито памятаєш мене через родимку на щоці, а тепер заводиш мову про загиблих на Куренівці. Ти тоді, мабуть
На той час я ще навіть не народився.
Отож яке тобі діло до цих подій?
Розумієте, батюшко Тоді мій дідусь Самсон мало не загинув, підліток кивнув на зображення Страшного суду й пояснив: Отож і розпитую кого тільки можна про той сель. І зараз також на фреску дивився, дивився, а тут ви підійшли. Отож я й вирішив: якщо вас тут, у соборі цьому, колись давно бачив, раптом ви і про Куренівську трагедію щось знаєте? Бо люди бояться про неї говорити але ж раптом?..