Тож до Індії Олесь Павлович так і не вирушив, натомість повернувся з подорожі на рідну землю. Знов-таки немов у пісні:
Сама Ксеня вийшла,
Файна моя чічка,
Просидів я з нею
До темної нічки!
Гей-гей, ду-ду-ду-ду,
До темної нічки, гей-гей
Отак він і лишився вдома, через що написав кілька вартих уваги повістей і романів, які в іншому разі навряд чи зявилися б на світ. Також він не долучився б до заснування Української Гельсінкської групи, не написав би ні Меморандум ініціативної ради альтернативної еволюції, ні Маніфест Українського Правозахисного Руху, ані відкритого листа до Комітету Організації Обєднаних Націй у справах захисту прав і свобод людини. Невідомо, коли та в якому вигляді виникла б у нього ідея Української Духовної Республіки Можливо, всього цього з ним би загалом не сталося!
Щоправда, тоді б він також не голодував би сьогодні тут у камері попереднього увязнення Лукянівської тюрми Але як не крути, а воно того варто! Олесь Павлович знав, що це його місія. Саме його, а не чиясь іще бо інший на його місці просто б не впорався, десь схибив, щось би не так зробив. Лишалося добровільно, без найменшого зовнішнього примусу взвалити на плечі цей тягар і нести, нести, нести, скільки сил вистачить
А має ж вистачити! Він же з роду ковалів. Так само, до речі, як і Іван Франко, якому юний Олесь присвятив один з перших своїх віршів, що його напередодні війни опублікувала газета «На зміну». Загальновідомо, що світоч нації бачив себе Каменярем, який разом з товаришами завзято лупає, трощить скелю. Син коваля Франко виконував належну йому місію все життя, так само і йому синові й онукові коваля Берднику належало виконувати свою місію, пасти свою отару! Бо інакше:
Хто ж вас буде пасти,
Як мене не стане?..
Отож-бо, що ніхто, окрім нього!..
А знаєте, як насправді брежнєвські книжки[18] називаються? раптом спитав хтось із верхньої шконки, що знаходилася біля вікна. На цей закид не зреагував ніхто: адже всі розуміли, що розповідати політичні анекдоти у КПЗ може виключно провокатор.
Не знаєте? Ну, то «Малая Земля» насправді називається «Мало земли», «Возрождение» «Возражение», а «Целина» «Цель иная». Ось так!
Уся камера продовжувала вперто мовчати, лише ложки так само розмірено стукотіли об миски.
А-а-а, нема у вас почуття гумору!.. з розчаруванням повідомили з верхньої шконки біля вікна. Олесь же Павлович подумав, що лякати його карцером та іншими тюремними жахалками так само безглуздо, як і провокувати дешевими політичними анекдотами. Нехай цим лякають когось іншого! Менш впертого, який не сидів іще жодного дня!
Натомість Олесь Павлович відмотав свій перший строк іще за сталінських часів. А тому знав, як добре думається в карцері, коли ніхто зі співкамерників тобі не заважає. А які прекрасні сюжети спадають на думку під час перебування на самоті овва!.. Отже, його карцером не залякаєш.
Лондон, вечір 12 червня 1979 року
Анатолю, а може, все ж таки поїдемо до лікарні?
Незважаючи на пітьму, було видно, що Йоланта[19] завмерла біля канапи чоловіка, неусвідомленим жестом благально склавши долоню до долоні. Немовби молиться От навіщо, га?!
Ні-ні, не треба. Не переймайся, прошу.
Але ж ти
Завтра я піду на радіо[20], ось побачиш.
У такому стані?!
Я прекрасно почуваюся, облиш.
Прекрасно, еге ж!.. Розповіси це комусь іншому, тільки не власній дружині. А мене не піддуриш, я тебе відчуваю, як ніхто інший у світі.
Ніхто, окрім мами.
Мама твоя далеко в Росії, в Києві. А я тут.
І все ж таки завтра я піду на радіо. Попрацюю, бо з цими серцевими нападами страшенно скучив за роботою.
Отже, в лікарню не поїдемо?
Лікарня скасовується.
Невже?! Ти добре подумав?
Так, добре. А тепер дай-но мені відпочити.
Але ж ти хочеш
Хочу, моя Йоланточко, дуже хочу!
Тоді треба показатися лікареві.
Ні, не треба. Все буде чудово і без його участі.
Дружина тихесенько зітхнула, покірно схиливши голову, пішла до дверей, однак на порозі затрималася, озирнулась і мовила:
Якщо чогось потребуватимеш, поклич мене, я негайно
Все буде добре, Йоланточко, не переймайся. Добраніч.