Ні, не ай-я-яй.
Ніскільки?
Анітрохи.
Точно?
Точно.
Ну, дивись
Гертруда весело розсміялася, Валерка штовхнув її візок, і вони повільно попрямували уздовж липової алеї, по черзі розмірковуючи вголос про те, як добре буде тут влітку, коли дерева вкриються листям і зацвітуть
Відтоді вони зустрічалися регулярно. Після школи Валерка наспіх робив уроки і, немов на крилах, нісся до Гертруди, ледь повечерявши. А додому міг зявитися далеко за північ. На обережні зауваження матері, що такий режим дня аж ніяк не можна вважати здоровим, недбало віднікувався. Адже його думками цілковито заволоділа ця дівчина. Тільки вона одна
Її батьки жили разом, хоча й були розлучені. Мати-художниця колись у молоді роки спалахнула яскравою зірочкою і деякий час навіть користувалася певною популярністю за зухвалі погляди і надто сміливі висловлювання на публіці. Проте вийшовши заміж на скромного інженера, несподівано виявила традиційну жіночу розсудливість і повністю присвятила себе сімї та побутовим клопотам.
Завдяки турботам дружини і величезним амбіціям, батько Гертруди доволі швидко піднявся карєрними сходами до посади заступника директора однієї з «поштових скриньок». Він часто їздив у відрядження по всьому Радянському Союзу, з яких привозив багато добре ілюстрованих мистецьких альбомів для дружини, а також художні книжки для доньки. Цілі зібрання творів!.. Утім, раніше Гертруда татовими подарунками не цікавилася хіба що за винятком проблеми, як би всю цю «макулатуру» найкраще розставити у книжкових шафах, щоб корінці обкладинок гармоніювали одне з одним?! І тільки тепер завдяки Валерці почала читати книжки захлинаючись. До того ж вони обрали за правило бурхливо обговорювати прочитане, при цьому то сміючись, то плачучи. І завжди сперечалися.
Одного разу, коли Валерка нісся на чергове побачення, то просто на вулиці ніс до носа зіткнувся із Спартаком, який спитав обережно:
Послухай-но, куди ти так несешся? І чому я тебе останнім часом бачу тільки в школі, хоча живемо ми, можна сказати, поруч?
Не займай мене, я на побачення, не дуже любязно відрізав юнак.
А-а-а, он воно що, виявляється!..
Ага, те саме! Валерка щасливо посміхнувся. І хоча ніхто не тягнув його за язик, тим не менш, не втримався й мовив: Послухай-но, а хочеш, я тебе з моєю Гертрудою познайомлю, га?..
З Гертру-у-удою?.. Спартак несподівано здригнувся, увесь зіщулився і нерозбірливо промимрив: Сподіваюсь, твоя Гертруда хоча б німкеня, а не «героїня труда»
В яблучко! Саме друге! кивнув щасливий Валерка, не надавши належної уваги підозрілій поведінці однокласника. Між тим на очах у Спартака виступили сльози, і хрипко, розтягуючи кожне слово, він мовив:
Ні, Валерко не стану я знайомитися з тією яка носить фатальне імя Нізащо не стану!.. Вибач.
І чкурнув геть.
Здивований подібною поведінкою завжди чемного, дуже стриманого однокласника, Валерка намагався поговорити зі Спартаком наступного дня, але той вперто уникав розмови.
Довелося звертатись до Марека. Але той відповів доволі туманно:
Не хочу брехати зайвого, бо не знаю всього. Тому краще відчепись.
Ні, чого ж Не треба брехати. Скажи те, про що знаєш, наполягав Валерка.
Відчепись. Нащо тобі здалася та Гертруда?
Зрозумівши, що інакше нічого не вийде, юнак зізнався, що зустрічається з дочкою однієї художниці на імя Гертруда. А також розповів про вчорашню дивну розмову із Спартаком.
Он воно що
Марян зміряв його поглядом, а потім без жодного переходу забурмотів:
Пару років тому Спартак товаришував з якоюсь дівчинкою. Гертрудою її звали чи не Гертрудою але імя було якесь дивакувате, справді Що там у них сталося, про те не знаю. Якась біда, це точно Одне безсумнівно, тепер ця дівчина є калікою Розумієш? І Спартак вважає, що ота біда сталася з його провини.
Більшого з Маряна витягнути не вдалося. Тоді Валерка вирішив спитати у самої Гертруди, чи знає вона хлопця на імя Спартак
Звісно знаю, відповіла вона одразу, при цьому навіть бровою не поворухнувши. То ви в одному класі навчаєтесь?
Так. А що там між вами сталося, можеш нарешті пояснити?
Можу, таким самим незворушним тоном мовила дівчина. Колись ми товаришували, потім я потрапила під автівку, а цей дурень Спартак вирішив, що я це через нього кинулася під колеса. Оскільки він такий дурний, то нащо нам зустрічатися?.. Отож ми припинили товаришувати.