Дочекавшись, коли журналіст CNN закінчить із запитаннями, Сем і собі підійшов до Сибіль Ширдон представитися:
Мабуть, ви не памятаєте мене
Аякже, памятаю! Ви брали в мене інтервю на конгресі фонду 2008 року.
Сем усміхнувся. Зазвичай розбещені славою знаменитості не звертають уваги на інших.
Попереду височів величезний портовий кран, огорнений серпанком і променями призахідного сонця. На причалі височенний підйомник, з якого звисали гігантські коліщата, скидався на поплямованого іржею металевого жука.
Біля крана юрмилися чоловіки у жовтих касках. Дехто теревенив, а решта мовчки втупилася в темні води річки. На краю надувного човна сиділи дайвери в блискучих чорних комбінезонах, що мерехтіли в сутінках, і лаштували на спини жовті балони. Потім перехилилися, і річка беззвучно їх поглинула.
Накрийтеся, змерзнете, мовила до Сибіль жінка, яка стежила за нею, ніби господиня за молоком на плиті.
Певно, доглядальниця
Жінка простягнула шаль, але Сибіль усміхнулася й жестом відмовилася.
Раптом кран запрацював, оглушливо загудівши, і гомін умить стих усі прикипіли поглядами до Рони.
Чоловік у бежевому плащі, судячи з усього, керівник операції з підняття судна давав розпорядження.
Оператор CNN фільмував.
Сибіль Ширдон видавалася спокійною і розслабленою, однак її й без того іскристі очі заблищали, коли із сумних вод річки виринув закутий у ланцюги корпус корабля. Він був немов велетенський кит у тенетах, що, налягаючи всією масою, борсається в останній спробі визволитися від кривдників.
Ланцюги скреготіли під непомірною вагою. Долинув запах мокрої деревини й річкової твані.
Доглядальниця, стоячи за кілька метрів від фотеля старої пані, занепокоєно спостерігала за емоціями на обличчі ввіреної під її опіку жінки.
Стоп! вигукнув чоловік у формі кранівника, піднявши руки. Поворот на 180 градусів!
Фотограф «Ньюсвіку» активізувався: фоткав рештки судна так, щоб Сибіль Ширдон була на першому плані.
За декілька хвилин обліплене намулом судно, з якого скрапувала на причал вода, зависло в повітрі. Кран поволі опустив вантаж на масивні деревяні палі, і вивільнені ланцюги забряжчали. Мотор стих, запала тиша. Піднятий із дна корабель виглядав велично.
Сем пильнував реакцію старенької пані, яка мовчки дивилася на величезний каркас на причалі: вочевидь, видовище її схвилювало.
Журналіст підійшов до Сибіль і присів навпочіпки, щоб бути на її рівні.
Упізнаєте корабель, пані Ширдон? запитав він.
Вона всміхнулася, не відводячи очей від решток судна на причалі, і злегка кивнула.
Сем здогадався, що її заполонили тисячі спогадів, тисячі думок. У його голові роїлося достобіса запитань, але він боявся виявити неповагу до її емоцій і вкрасти цю, вочевидь, украй важливу для неї мить.
Він чекав довгих кілька хвилин, перш ніж порушити мовчанку:
Отже, тут почалася ваша карєра співачки.
Сибіль Ширдон знову всміхнулася і заперечила:
Ні, я б так не сказала!
Хіба не тут ви давали перші концерти?
Вона похитала головою.
Ні, але тут перевернулося моє життя.
Доглядальниця не зводила із Сема очей: здавалося, один хибний крок із його боку і вона накинеться. Фотограф невтомно клацав фотоапаратом.
Можете розповісти детальніше?
То було на початку 1960-х років. А точніше, у 1964-му. Я працювала на цьому кораблі кораблі-ресторані, де був піано-бар і ввечері проводилися концерти. Я керувала командою працівників на борту, але в мене нічого не виходило. Проте без цього провального досвіду моє життя ніколи б не склалося так, як склалося.
Вона закашлялася. Кашель кепський. Сем не стримався й стурбовано позирнув на доглядальницю, та, зустрівшись із нею поглядом, одразу пошкодував: вона виструнчилася, і Сем зрозумів, що мимоволі нагадав про її місію.
Аж тут до Сибіль Ширдон підійшов керівник операції з підняття корабля в забризканому мулом бежевому плащі.
Пані, сказав він, хлопці зійдуть на борт корабля. Звісно, ми не можемо запропонувати вам до них приєднатися: ви ж розумієте, якісь елементи можуть обвалитися
Так, розумію.
Але ми будемо знімати відео і потім покажемо вам запис, якщо хочете.
Чудово!
Чи є якась зона на кораблі, яку б вам найдужче хотілося побачити? Ми тоді знімемо, якщо вийде.
Вона на кілька секунд замислилася, похитуючи головою, аж тут очі її заблищали.