Заручини та союз із Вандомами на той час мало кого хвилювали, окрім графа де Вертю. Сповнений тривожних передчуттів і відсутності новин із Бретані від своєї рідної сестри Маргарити, він хотів якнайшвидше визначитися із майбутнім Ізабелли. Зрештою, він зараз єдиний із орлеанських братів, що не в полоні. А коли з ним щось трапиться, хто подбає про сестер? Кожного разу в боях та сутичках в імя дофіна він сам має бути впевненим, що його сестри та племінниця в безпеці та під захистом. Кому ж захищати жінку, як не її чоловікові?
Ізабелла, що чергувала того дня у королеви, припала до жовтуватої слюди вікна. Крізь дрібні кольорові шматочки в оправі з маленьких металевих ромбів було погано видно, проте вона не сміла відчинити вікно, бо надворі стояв холодний осінній ранок, а королева, дитина півдня, холоду не любила. Вандомівські брати Луї, Шарль, Рауль та Анрі спішились. Троє старших мали рік чи два різниці між собою, були гарної статури, доладні й дуже одне до одного схожі. Ізабелла вандомівським братам представлена ще не була. Стара графиня де Вандом маленька суха, вже геть сива жінка як на свої сорок років, аж розпливлась у посмішці від материнських гордощів, коли бачила їх разом в одностроях із родинним гербом. Анрі молодший, невисокий підліток одинадцяти років, серед братів здавався дітваком. Ізабелла знала, що й мови не могло бути, щоб її, позашлюбну дочку герцога, хай і королівської крові, видали за спадкоємця чи старших синів. Скоріш за все, їй судився Рауль чи Анрі. Від придворних дам, коли мадам де Гокур виходила у справах, вона, звичайно, дізналась, що месір Рауль із шести років виховувався разом із дофіном, та допоки його не висвятять у лицарі, буде джурою у почті принца. Месір Анрі ж і досі паж, але, якщо не трапляться надзвичайні обставини, що дозволять йому виявити мужність та сміливість, лише у чотирнадцять років стане зброєносцем. Відтоді як граф де Вандом потрапив у полон до англійців під Азенкуром, у господі править його ціпка, уважна до дрібниць дружина мадам Бланш із роду де Русі. Попри тендітну зовнішність, графиня має надзвичайно владну вдачу цікавитися всіма справами й має звичку пильно перераховувати надходження у скарбницю графства, не маючи довіри ані до скарбничого, ані до шамбеланів свого чоловіка. Від прагнення усюди пхати носа й усе контролювати мадам де Вандом виглядала значно старшою за свій вік. Граф де Вертю витратив півроку на перемовини із нею щодо посагу. Торгувалася графиня затято
Філіпп де Вертю досить довго сперечався із мадам де Вандом, за кого саме вийде його зведена сестра. Зрозуміло: що старший син, то краща партія. Граф не був майстром перемовин, проте розумів, що вдалий шлюб посилить родинні позиції при дворі. Адже полонений герцог із Лондона вже не раз дорікав братові, що їхню сестру Маргариту, наречену брата герцога Бретонського, відправили майже у заслання після поразки під Азенкуром. І той нічого не міг із цим вдіяти. Від герцога Бретонського весь час надходять дипломатичні холодні листи і жодних обіцянок. Граф дЕтан, майбутній зять, майже весь час у війську дофіна. Занадто юна наречена його мало хвилює. Він відверто каже графу де Вертю, що не бачить нічого поганого, аби така юна дівчина виховувалася подалі від небезпек двору, поки він на війні, а дівчина не досягла шлюбного віку. Граф де Вертю із прикрістю визнавав ці переговори він програв. Він розумів, що вигідна домовленість стосовно шлюбу Ізабелли дещо виправдає його в очах старшого брата, якому був беззастережно відданий.
Два замки герцогів Орлеанських Ла-Ферте-Сен-Обен, Шато-Мілон та кілька сіл довкола втиналися у землі графів де Вандом, як списи. Тож саме їх і хотіли отримати із посагом нареченої. Але при вдовуванні Ізабелли обидва замки мали залишатись у її пожиттєвій власності. І тільки після її смерті назавжди перейти до володінь Вандомів.
А коли моя сестра забажає ще раз вийти заміж? запитав граф. Що ж вона візьме у посаг?
То вже наш головний біль, графе, сухо відрізала мадам де Вандом. Коли вона вийде за мого сина, то прийме владу нашої родини. Ми ж і дамо їй посаг, якщо забажаємо видати її заміж ще раз. Хоча я сподіваюсь, що мій син, хай змилується над ним Господь, проживе довго.
Граф та мадам де Вандом ще деякий час поторгувалися, аби в кожної сторони залишилося враження, що згоди було таки досягнуто. Зрештою підписали шлюбну угоду.
Коли до покою увійшли сини графині де Вандом, від хвилювання бідолашна Ізабелла сполотніла так, що граф де Вертю злякався, аби вона не знепритомніла. Він тримав сестру за руку, пальці її зробилися холодними й тремтіли. Зрештою, немає нічого дивного в тому, що юне дівча так нервує на заручинах та весіллі. Хоча він добре памятав, як його друга сестра Маргарита чотири роки тому їхала до Бретані: жодної сльозинки, лише придворна церемонність, стриманість та гідність. І це у ледь десять років! Філіпп досі жалкував, що, підтримуючи ту дорослу придворну гру, навіть не обійняв сестру перед розлукою. Він боявся, що сердешна не стримає почуттів і прилюдно розридається. Тому зараз, намагаючись підбадьорити Ізабеллу, він легко стискав її долоню, показуючи, що він досі із нею й вона може розраховувати на його підтримку.