Мати Олексія плакала, але якось так тихо (під ніжною опікою сусіда). Слава Богу, не голосила. Син і сам сумував, звісно, заспокоюючи молодшого, котрий ревів, але якось так не дуже
З батьком обидва хлопці ніколи не ладнали. З ним, майором колишнього міністерства МДБ, котре якраз на початку пятдесят третього розформували, ніхто не ладнав. Друзів у нього не було, тільки такі собі дружки по службі. Дружину він не кохав, хоча регулярно злигався з нею, так само, як і з більшістю жінок, котрих надибував на своєму життєвому шляху. І тільки один товариш якось, було, замайорів у нього на горизонті, такий собі Ґадзь (а справжнім іменем його він не встиг поцікавитися), і той виявився зрадником і ворогом Радянського Союзу. Та ще й майора за собою потягнув у темні води історії То таке
Старший його, Олексій, не можна сказати, щоб і з собою ладнав достатньою мірою. Одним словом, звичайний юнак, котрий ще вчора вважався підлітком. І ніяк йому вже не встигнути осягнути, що він виріс. Що він дорослий. Бо батька немає, натомість стільки суперечностей всередині. Але то таке. І таке буває
* * *Олексій мав хвилястий чуб непокірного білявого волосся і впертий погляд, ніби він комусь апріорі заперечував, навіть не цікавлячись про можливий антагонізм поглядів. Він і досі носив уже досить подерту футболку київської молодіжної команди «Динамо», хоча давно кинув футбол. А ось про свої уподобання, навпаки, вигляд його ніяк не натякав.
Олексій пристрастився до читання. Та ба, навіть більше до написання поезії. Він пірнув у світ ямбів і хореїв так уперто, з головою, мабуть, тому, що свого часу йому ніхто не сказав, як то воно буде важко присвятити себе до останку українській літературі. А так би він, може, і не пішов би з «Динамо» Однак на момент свого повноліття навіть якщо його й навідували думки про хибність вибору, Олексій його все одно вже підсвідомо зробив і було запізно щось міняти.
Усе сталося без жодних революцій. Просто він почав писати. Якщо говорити про динаміку, то на початку Олексій ще малюком наслухався народних українських пісень діда відомого хірурга, котрий приховував своє революційне минуле в лавах військових частин УНР. А потім він поринув у світ літератури, віднайшовши в сусідові генерал-лейтенантові та за сумісництвом сценаристові Івані Рачаді[9] втраченого в постійних відрядженнях батька. І відразу став супротивником тому сценаристові, по тому як той сказав хлопцеві: «Українську мову лишень дозволяють. Шпрехай російською, якщо хочеш чогось досягти». Однак, пірнувши до того українського літераторства до баротравм, він уже не зміг зупинитися.
І треба було б іти в маргінальність і вузьку «авдиторію», як зробили найкмітливіші літератори у двадцятих роках двадцятого століття. Не лізти до влади, не лізти взагалі нікуди. Працювати, приміром, токарем на заводі, а ночами пописувати свої віршики. Вузька авдиторія, але без репресій. Творчість для обраних. Ну й грець із ним. Однак, на превеликий жаль, Олексій у двадцятих був ще замалим, а в тридцятих усіх опозиціонерів-літераторів або вже розстріляли, або навернули до оспівування «сталініани», тому він не був спроможним перейняти їхній досвід ані методом проб і помилок, ані за чиєюсь мудрою порадою і не висовуватися.
Олексій відчував певну вимученість і награність у тогочасній українській творчості й називав це одним простим, коротким, але змістовним словом «лубочність». А він шукав щось справжнє. Щось щире в тогочасних живих класиках жанру й не знаходив Однак уже в самому своєму настирному пошуку справжності він ставав незгодним, латентним опозиціонером. І, навіть не зважаючи на оту прихованість свого протесту й того пошуку, це було небезпечно.
Однак то для Фрейда потрібно так розкладати на часточки весь свій життєвий шлях. Малесенькі гештальти життя, що набули значення елементів підсвідомості. Нам же з вами вистачить просто того, що по факту Олексій десь усередині був упередженим націоналістом, однак, звісно, приховував це. І саме цей його поклик до «українського фольклору», як би це правильно назвав його батько, наголошуючи тим самим на неважливості й примітивності того всього фольклору, став поштовхом до творчості. Ну і ще мама. Вона потай писала українські вірші Хоча мама Наталя не дуже ним опікувалась, як і своїм молодшим, однак мала вплив на нього. Бо то ж мама, як ніяк. А в батька, дякувати Богові, руки до нього не доходили. А так би він із нього вибив оці літераторські дурощі.