Трохи згодом Джо, усе ще роздратований, сідав обідати. Він уперто мовчав за їжею, попри те, що батько, мати й сестра весь час весело одне до одного балакали. Уперто втопирившись у свою тарілку, Джо люто звіряв їй свої спостереження: «Ось то які ми! Допіру дрібними вмивалися, а по хвилинці не то всміхаємося, ба й регочемо!.. Ні, наш брат не такий. Будьте певні, що якби хлопчину щось спромоглося довести до розпачливих сліз, то за кілька день не забув би цього. А у цих дівчат, то в них просто вдача така нещира: плачуть, а не відчувають і сотої частки тої образи, на яку скаржаться. Запевне це так!.. Рюмсають, мабуть, тому, що це їм до вподоби!.. Та ще й до вподоби їм робити комусь на капость, надто нам, хлопцям!.. Отже, й утручаються в усі наші справи!..»
Отак мудро міркуючи, Джо разом із тим усмак працював коло своєї тарілки.
Де ж пак не набути доброго апетиту, прогнавши велосипедом через довженний парк від Кліф-Гауса й аж до самісінького Західного передмістя?!
Батько іноді скоса зиркав на сина. Стривожено, але лагідно. Джо не помічав того, але Бессі добренько завважила це.
Містер Бронсон був чоловік середнього віку, доладно сформований, кремезний та негладкий. Обличчя мав енергійне, риси гострі, клинуваті, підборіддя квадратне й уперте Проте добрі очі і якісь зморшки в кутиках біля рота виявляли не суворість, а нахил до гумору.
Батько й син були страшенно подібні один до одного, це враз впадало в око. Обидва мали широке чоло, міцні випнуті щелепи, а що вже очі в обох, то урахувавши різницю в літах були вони такі однаковісінькі, мов дві пари горошин, що вилущено їх з одного стручка.
Ну, а як ти, Джо? Чи все гаразд? запитав нарешті містер Бронсон.
Обідати скінчили, й усі підвелися зі своїх місць.
А не знаю, безжурно відповів Джо, а далі додав. Завтра іспити, то там буде видко!
Ти куди? спитала його мати, як він пішов уже до дверей.
Це була висока, струнка жінка з такими ж карими очима, як у Бессі, і так само гнучка та пластична в рухах.
Іду до себе! відповів Джо і додав. Вчитися!
Мати ніжно схилилася до нього, пестливо пригладила йому чуприну й поцілувала. Містер Бронсон усміхнувся, ухвалюючи синів намір, і Джо побіг сходами на другий поверх, твердо налаштувавшись упястися у книжки й скласти завтрашнього іспиту, хоч там що.
Опинившись у себе в кімнаті, він замкнув двері й умостився біля бюро, де було геть усе, що потрібно школяреві під час навчальної праці.
Перебіг очима по книжках своїх. Насамперед Джо взявся до підручника історії, бо іспити мали початися саме з неї. Розгорнувши книжку на закладеній сторінці, почав читати:
«Зараз по тому, як набули чинності Драконові закони, між Атенами та Меґарою спалахнула війна, бо обидві республіки хотіли володіти островом Саламіном».
Ну, це зовсім легко запамятати! Але що воно саме за закони Драконові? Треба прочитати про них.
І Джо уважно заходився перегортати та перечитувати попередні сторінки підручника, аж доки очі його, якось випадково спорснувши з рядків та літер, не натрапили на маску й рукавицю, що валялися на стільці. Це були приладдя до бейсболу[1].
Ніколи у світі ми не програли б партії на тому тижні, якби не Фред! Він таки роззява! Де ж пак?! То йому за виграшку піймати хоч сотню найнезручніших мячів, а то у критичний момент маху дає. Доведеться ставити його на «поле», а його місце доручити Джонзові. Коли ж той Джонз надто вже гарячкує під час гри. Він ніколи у світі не дасть обмаху, ловлячи мячі, навіть у найкритичніший момент, але що він далі робитиме, піймавши мяча, то цього напевне ніколи не можна вгадати!..
Раптом Джо схаменувся Оце так! Ладненького він добрав способу вивчати історію!
Він знову зосередив пильну увагу на книжці.
«Зараз по тому, як набули чинності Драконові закони», тричі перечитав він цю фразу й аж тоді пригадав, що так-таки нічого ще не довідався про те, які вони саме, ті закони
У двері постукали, але він завзято шарудів, перегортаючи сторінки, й не озивався. Постукали знову, й з-поза дверей учувся тоненький Бессін голосочок:
Джо, любий!..
Чого тобі треба? і не чекаючи на відповідь, додав враз. Не можна! Мені часу бракує!..
Я хотіла довідатися, чи не змогла б я чим стати тобі в пригоді благально линуло з-за дверей. Адже я вже скінчила все й гадала
Ну, звісно, ти вже все скінчила!.. пробурмотів він. Адже ти завжди вчасно з усім упораєшся!..