Підтягни фалень човна на два, на три фути! наказав йому Фриско-Кід, що його ока ніщо не могло втекти. З човном, якого потягнено причалом на дуже довгій фалені, було негаразд. Він то відставав, туго напружуючи кодолу, то, навпаки, стрибав уперед так послабляючи кодолу, що здавалося, от-от упірне під одного з тих високих білих хребтів, що ревли зажерливо з усіх боків. Джо переліз через поруччя кокпіту на палубу, вийшов на слизький трапець і попрямував до кнехту, де припято човна.
Будь обережний! погукнув до нього Фриско-Кід, і тієї ж мить важка хвиля так ударила в бік «Сліпучого», що той весь перехилився. Залиш одного швага на кнехті й підтягни, коли фалень послабне.
Для новака це була дуже важка робота. Джо розкрутив кодолу до останнього швалу; тримаючи одною рукою за кінець, другою збирався знову накручувати кодолу, та враз човен, підхоплений гривою хвилі, сіпнув і натягнув кодолу так, що Джо не зміг утримувати її в руках; кодола випорснула й захльоскала в борт. Джо в розпачі схопив за кінець, але його потягло за край слизької палуби.
Покинь кінець, покинь! гукнув йому Фриско-Кід. Джо випустив із рук кодолу тієї миті, коли сам він був уже на самісінькому краєчку палуби; човен негайно почав відходити від корми. Джо засоромлено дивився на товариша, чекаючи, що той лаятиме його за незграбність. Але Фриско-Кід лагідно усміхнувся.
Гаразд, сказав він, кістки цілі, й ніхто не опинився за бортом. Краще загубити човна, ніж людину. Така моя думка. Та власне, ніякої шкоди й нема. Ось ми його впіймаємо. Піди спусти ще на два фути висувного кіля, потім вертайся сюди й роби те, що я скажу. Тільки не хапайся, роби все спокійно й упевнено.
Джо спустив висувного кіля й повернувся. Фриско-Кід поставив його біля клівера.
Поклади стерно за вітром на борт! крикнув Фриско- Кід, усім своїм тілом налягаючи на румпель. Віддай! Так. Добре. Тепер допоможи мені з грот-шкотом.
І разом працюючи попліч, вони налагодили грота. Джо вже цілком захопився роботою. «Сліпучий» випявсь диба, як перегінний бігун, і погнав за вітром: напнуті вітрила його гули, шкоти торохкотіли дрібушечками.
Віддай клівер-шкота!
Джо зробив це. Клівер напнувся й судно завернулося на другий галс. Від цього маневру Піта-Француза жбурнуло з ліжка аж на інший кінець каюти, на підлогу, де він і лежав, нічого не тямлячи. Фриско-Кід стояв притулившись до румпеля та скеровуючи судно назад пройденим допіру шляхом; глянувши на пяного Піта-Француза, який лежав на підлозі каюти, він сказав з огидою:
Який собака! Ми затопимося, а він і пальцем не ворухне.
Двічі кружляли вони на тому самому місці, й нарешті Джо пощастило угледіти човна, що гойдався в темряві під блиском зірок.
Устигнемо, ще й як устигнемо! сказав Фриско-Кід, скеровуючи «Сліпучого» за вітром, прямісінько до човна й помалу-малу збавляючи ходу.
Хапай!
Джо перехилився за борт, піймав кодолу й прикрутив до кнехта. Відтак вони знову повернули й попливли далі. Джо почував себе ніяково, що завдав такого клопоту. Але Фриско-Кід хутко заспокоїв його.
О, це нічого це з кожним буває попервах. Є такі, що забувають, як їм самим було важко всього навчитися, й лають новака, як зробить не те, що слід. Я ніколи не лаю. Бо сам добре памятаю
І він розповів Джо про різні свої пригоди з тих часів, ще коли він маленьким хлопям уперше опинився на морі, й про жорстокі кари, що на нього накладали. Він просунув кінець движкої кодоли крізь шийку румпеля, й цю розмову вони провадили, сидячи під захистом кокпіту.
Де ми? запитав Джо, коли вони проминали маяка, що миготів на прискалку.
Козячий острів. По той бік острова в них тут навігаційна школа й порохівні. Дуже добре місце для рибалок особливий сорт тріски. Ми перейдемо на навітряний його бік, тоді навпростець і кинемо кітву біля острова Янголів, де розташований карантин. Там і будемо стояти, поки Піт-Француз не протверезиться та й не скаже, куди далі пливти. Тепер ти можеш піти в каюту й трохи поспати. Тут я й один впораюсь.
Джо заперечно похитнув головою. Він надто перехвилювався, і на сон його не забирало. Та як йому й думати було про спочинок, коли «Сліпучого» кидало то вгору, то вниз, і бризки шумовиння хмарами здіймалися з-під бушприта. Одяг на ньому майже зовсім протрях, і він волів залишатися на палубі та милуватися видовищем.
Вогні Окленда дедалі меншали, вони вже ледве миготіли в нічній темряві, а на південь, спускаючись із горба в долину, милями тяглися вогні Сан-Франциска. Від поронного будинку до Телеграфного Горба Джо упізнавав головні квартали міста. Десь там, серед тих вогнів, що миготіли в темряві, був і будинок його батька; може, зараз, цієї самої хвилини його згадують і журяться за нього. Там, у затишному своєму ліжку спить Бессі Ранком вона прокинеться і буде дивуватися, чому брат її Джо не прийшов до сніданку. Джо здригнувся. Майже зовсім розвиднилося. Голова його поволі схилилася на Фриско-Кідове плече, й він умить заснув.