На подвірї, серед кучугурів, порожніх кошів та скриньок хлопці блукали щось із чверть години. Куди не тикалися, усюди натикалися на гори ящиків, яким кінця-краю не було. З цього лабіринту вони нарешті видряпалися на дашок повітки, але потрапили на друге подвіря, де теж не було куди подітися так його захаращено порожніми клітками для курей.
Урешті-решт натрапили вони й на ту славну споруду, що через неї так добренько скупалися Червонькові здогоничі. Приладдя було просте, але напрочуд дотепне: біля самісінької вилазки приправлено довгу підойму, якої не можна було обминути пролазячи крізь дірку в паркані; у цій підоймі й була вся сила! якщо її трохи зачепити, вона враз посувала величезну каменюку, що врівноважувала цебер із водою, прилагоджений вгорі цебер ту ж мить вивертав усе, що в ньому було, на того, хто стояв біля підойми.
Апарат сподобався хлопцям, коли вони уважненько оглянули його. На їхнє щастя, цебер був уже порожній, а то й їм довелося б скупатися, бо Джо, йдучи попереду, зрушив із місця підойму.
А отже, це, мабуть, Симпсонове подвіря! пошепки озвавсь Джо до товаришів.
Певно, що так! погодився Фред, або ще когось із його ватаги.
Раптом Чарлі ухопив їх обох за руки.
А ну цитьте!.. Чуєте?.. прошепотів він.
Хлопці принишкли прислухаючись. Чутно було чиюсь ходу задзюрчала вода, наче з відкрученого крана відтак знов тверді сміливі кроки, й дедалі то ближче Ще нижче припали до землі Джо з товаришами, аж духа затаївши. Пройшла близесенько якась темна постать, що полізла на ящика та й почала поратися коло цебра, налагоджуючи пастку. Це був Червонько. Він підсунув трохи підойму, поклав на місце каменюку, постановив як слід цебра й улив у нього два відра води; відтак, скочивши з ящика, попрямував по воду ще Аж тут Джо вихопивсь йому назустріч, перекинув його на землю і насів.
Не кричи! наказав. А слухай ось що!
А це тільки ви, з полегкістю промовив Червонько.
У цій фразі бриніла миролюбна нотка, що відразу змінила на добре настрій усім хлопцям. Що ви тут робите?..
Хочемо звідси вибратися, відказав Джо, і якомога швидше!.. Нас аж троє, а ти сам-один
Гаразд, гаразд урвав його голова ватаги. Я залюбки проведу вас. Хіба мені що? Я ніякого зуба на вас не маю. Ходімо, я вас зараз виведу звідси.
За кілька хвилин вони й справді перелізли вже високого паркана й опинилися десь у темнім завулку.
Простуйте сюдою і вийдете на вулицю там, пройшовши два квартали, завертайте праворуч женіть ще три квартали й знов таки праворуч а там ви й опинитися прямісінько на Юніон-стрит!.. Тра-ля-ля!..
Вони попрощалися й рушили. А отаман Сімпсонівської ватаги гукнув їм ще наздогін таку пораду:
Іншим разом, як знов дістанете літавців, то краще покиньте їх удома!!!
V. Знову вдома
Йдучи так, як сказав їм Червонько, хлопці вийшли на Юніон-стрит і без подальших пригод дісталися до себе на Верховину. Звідти вони ще раз зазирнули вниз, туди, звідки не вгаваючи, долинав невиразний гамір густо залюдненого кварталу.
Доки житиму, не піду туди! суворо вимовив Фред. А цікаво б мені довідатись, куди подівся отой кочегар.
Добре, що ми цілі вихопилися звідти, філософськи заспокоював товаришів Джо.
Ну, щоб зовсім цілі, того не можна сказати, надто за тебе, усміхнувся Чарлі.
А так! погодився Джо. Отже, вдома, мені не втекти від прикрого!.. На добраніч, товариші!
Як він і сподівався, бічні двері були замкнуті; обійшовши навколо будинку, він, мов злодій, уліз вікном до їдальні. Широким передпокоєм він уже тихесенько скрадався до сходів, як раптом із бібліотеки вийшов батько. Обидва враз мов до землі прикипіли з подиву. Джо мало не вибухнув істеричним реготом, уявивши собі, який у нього вигляд, коли подивитися збоку. Але вигляд був і багато гірший, ніж міг він собі уявити. Перед містером Бронсоном стояло, ніби в калюжі скупане, хлопя зі запухлим носом, із розбитою губою, з геть чисто подряпаним обличчям, закривавленими руками та в розпанаханій од гори й донизу сорочині.
Що це таке, добродію? спромігся, нарешті, вичавити із себе містер Бронсон.
Джо мовчав. Чи сили було втиснути в одну коротеньку відповідь усю довгу низку пригод цієї ночі?.. А їх довелося б перелічувати геть усі, щоб стало зрозумілим, як дійшов він такого жалюгідного стану.
Чи не ковтнув ти язика?.. нетерпляче запитав містер Бронсон.