Євка відсторонила Оленчину руку.
Ви знали! Ви обидві знали, що Іванко приведе Сеньо спати зі мною, і ви навмисне потягли мене до калини! мало не викрикнула Євка, ледь стримуючи свою лють.
Та ми ж хотіли, як краще, сестрице! затараторила Райка.
Ми хотіли тебе розважити! Звідки ж ми знали, що в тебе з паничами Хіба ж ми думали, що на тебе хтось не кривий і не косоокий бодай гляне!
То хто то був? знову втрутилася Райка. Ілля чи той дикун, як його?
Нічого вам не скажу, крізь зуби просипіла Євка. Знаю вас, сорок, усе село вже ввечері балакатиме!
Ну, скажи!
Але Євка випручалась і щодуху побігла в хату перевдягатися.
Нічого, прилізе вночі спати на горище, я лоскотатиму, доки не зізнається! мовила Оленка, ображено надуваючи губи.
Геометрична сума імпульсів у замкненій системі
Звичний день починався із сонливого ниття панночки, відчинених фіранок і парного молока під веселі небилиці Марії на кухні. Так само легко починалися уроки. Привітний пан учитель, що сьогодні здавався особливо веселим і задоволеним, розповідав про природу всіх речей, і навіть Марта припинила вишивати лялькам сукні, із роззявленим ротом роздивляючись бездоганні пропорції Вітрувіанської людини да Вінчі.
Усе в житті пропорційне, все між собою повязане, розповідав пан Орест, а Євка крадькома поглядала то на Іллю, що зухвало закинув ноги на лаву, то на Аміра, який, на диво, уважно прислухався до слів учителя, то на Ярему, який сидів упівоберта до Євки і весь час на неї озирався.
Амір же на Євку не дивився. Його звичний меланхолійний погляд проходив крізь неї, не зупиняючись. Та їй і самій не кортіло зустрічатися з ним очима чи заговорювати. Проте вперше за тривалий час повітря в альтанці здавалося таким прозорим, безтурботним і радісним.
Рене Декарт довів ось що. Візьмімося за руки. Так, усі, усі разом
Ілля без охоти протягнув руку Амірові, той Марті. Євка ж опинилася між Яремою, що вчепився за неї, як за рятівну соломинку, та її обожнюваним вчителем. Так, тримаючись за руки, вони передали по колу імпульс.
Ми є замкнена система. Ми пустили один-єдиний імпульс, що пройшов через кожного з нас, повязав нас у єдине ціле. А якщо ми разом стиснемо долоні, то сума наших імпульсів матиме певну величину. І якщо тепер ми змінимо наші місця і знову стиснемо руки, то ця величина не зміниться. Закон збереження імпульсу стверджує, що «у замкненій системі геометрична сума імпульсів залишається сталою за будь-яких взаємодій тіл цієї системи між собою»
Не всім було зрозуміло, про що говорив Декарт, але Євка тепер опинилася між Аміром та Іллею, тримаючи обох за руки та раптом розуміючи, що вони всі й справді повязані в одну велику систему, яку не так просто зрозуміти й осягнути. Але вона опинилася замкненою в цій системі невипадково. Десь у небі про це вже написали зорі.
«Якби не тая тоя, була б ти, дівко, зараз моя»
Так минали дні, насувалася осінь тепла, золота. У селі Євку воліли обходити, удома зайвий раз не займати. Чутки про її дружбу з паничами та про її здібності до наук ширилися швидко. Парубки не сміли підходити близько, а от пан Антанас кілька разів недвозначно проводив Євці по плечу, легенько його стискаючи. Щоразу їй вдавалося втекти у справах, ховаючись на кухні чи в альтанці. Та найгірше було з пані, що кликала до себе й розпитувала про паненят, а особливо ж про Аміра. Євка говорила загальні, буденні речі, про які й так усі знали. Казала про те, що Амір списав домашнє завдання в Яреми і що якось нагрубіянив пану вчителю. А що було говорити? Хіба те, що він підглядав за іграми сільської молоді та не облишив свою пристрасть до полювання? Про це Євка мовчала, обходячись малим злом.
Мамка ходила, мов навіжена. До Оленки нарешті прислали сватів, тож тепер вирувало готування до весілля. У жовтні збиралися різати порося, щоб відсвяткувати по-людськи. Оленка ж сяяла, мов начищена до блиску мідниця. Купувала стрічки й намиста, ладнала собі весільну корону.
А одного вечора, коли Євка залізла на горище, окрім Оленки, застала там ще й Микиту. Вони лежали обійнявшись, Микита щось нашіптував їй на саме вухо, а Оленка зачаровано слухала.
Ти ж не скажеш мамі? смикнула Євку за сорочку сестра.
Хіба я Юда якась? форкнула дівчина, розвертаючись до коханців спиною й надуваючи щоки.
Євко, та ти послухай, які оповідки Микитка мій знає! Ну ж, розкажи їй про панича! штурхнула коханого під бік Оленка.