Панночка стрімко повернулася й зайшла в дім, а старий Нетягниборода гучно засміявся у свою густу рудувату бороду.
Дядьку, чого ти смієшся? покосився на нього Ілля.
Мудра дівка в Стешки виросла! Був би нежонатий, не вагаючись би послав до неї сватів!
Де ж вона мудра? не зрозумів Ілля, зневажливо пирхаючи. Ми її всім світом захищаємо, а вона
Панове-лицарі, поплескав його по плечу козак. Ви ще до неї доростете, тоді й зрозумієте.
Ілля знову повів носом, криво усміхаючись, Амір звузив і без того розкосі очі, ніби замислюючись, а Ярема замріяно опустив руки в калюжу. Звук дощу віднедавна почав нагадувати йому про Євку.
На Першу Пречисту
На Першу Пречисту скінчилися всі польові роботи, пан наказав гуляти, і Євка теж ні на службу, ні на навчання не пішла. Вона вже знала, що від самого ранку вдома їй доручатимуть найважчу хатню роботу, але не суперечила. Євка так рідко бувала у своїй хаті, що їй хотілося хоч трохи побути з родиною. Вона навіть скучила за материними прокльонами й обіймами батька, коли він веселий повертався з шинку та раптом помічав своїх дітей. Сестриці вилися навколо неї, усе розпитуючи, як там у палаці, і за яку-таку службу їй дали намисто. Євка багато не говорила, пліток не розповідала, і незабаром дівчата втратили до неї інтерес.
Але ж ти підеш із нами ламати калину цьогоріч? підморгнула Оленка. Ти вже дівчина, я знаю, бачила, як по ногах текло!
Євка відмахнулася, але Райка підтримала сестру.
Чого ти людей сторонишся? Геть зазналася у своєму палаці! Ми з дівочою громадою вже й пиріжків з калиною й маком напекли!
Дунько, сходи, кинув брат Максим, заносячи дрова в хату. Про тебе й так недобре вже по селу говорять
Та про мене від хрестин недобре говорили, раптом добродушно засміялася дівчина. То що, іти через те на луг калиною мазатися?
Довго ще вмовляли, і нарешті Євка зголосилася. Вдяглася було у свою стару латану сорочку, але сестри зупинили її.
Це ж празник! Вдягайся, мов панночка! І намисто своє почепи! засміялася Райка, блискаючи карими очима.
Нічого було робити, вдяглася й заквітчалася пишним вінком із лугових трав. Ішли на леваду всі втрьох: неодружені сестри Райка, Оленка й Дунька, тримаючись попід руки й приспівуючи. Із сусідніх вулиць підходили інші дівчата, так само святково вбрані й заквітчані. На просторій викошеній леваді понад річкою ріс розлогий кущ калини. Увесь укритий червоними намистинами, він щоліта чекав дівчат на виданні.
Юнаки взялися в коло й завели танці навколо куща, співаючи та заламуючи калинові гілки. Червоні кетяги вставляли в коси одна одній, ягодами обмащували щоки, приговорюючи, щоб парубки любили. А тоді заходилися вгадувати імена наречених.
Ой, не знаю, дівчата манірно закинула руку за голову Оленка, хто ж мене може посватати? Може, якийсь Степан? Чи Петрусь? Чи, може, Микитка?..
Дівчата сміялися й дивилися на Оленку, не ховаючи своєї заздрості. Оленку хлопці вже давно називали найгарнішою дівкою на селі. Чисте румяне личко, високі брови, великі темні очі, як у всіх дівчат із їхньої сімї, і мяка зваблива посмішка. Недаремно вона була коронована на обжинки й пройшлася через усе Вітовське з пишним вінком із колосків на голові, бажаючи достатку в кожну хату.
Тож тепер, обходячи навколо куща, дівоча громада завела на честь Оленки пісню-замовляння:
Що житечко та пшениченька один колосочок,
Що Микита й Олена один голосочок.
Микита заговорить, як дзвін задзвенить,
Олена засміється Віта сколихнеться,
Віта сколихнеться вода розіллється,
Нехай тому Микиті легенько тикнеться!
Дівчата засміялися, і Оленка зашарілася від останніх слів.
А от як зватимуть Дуньчиного нареченого ніби замислюючись, сказала Оленка. Я думаю, що Сеньо!
Сеньо? здивувалася котрась із дівчат. А це ще хто такий? У нас такого немає.
У нас немає, а десь, може, і є! заходилася сміхом Оленка. Що поробиш, як таке імя придумалось!
Назбиравши повні жмені калини, дівчата за звичаєм понесли пучки матерям, але донести не вдалося. Лиш тільки ступили в гай, як з-за дерев повистрибували парубки, заходившись ловити дівчат. Хлопці прийшли не самі, а з музиками, тож хутенько розвели багаття, розподілили залишки їжі, налили горілки й почали танцювати.
Євка дивилася на ті танці якось відчужено. Їй ніби й хотілося піти з усіма в танок і разом із тим здавалося, що вона вже не належала цьому світові. Може, правду говорили сестри і вона просто зазналася?