Що нам не любо, то в попу кадило.
Хоч молебень отпет, та користі немає.
Измолился в нитку, а все немає прибытку.
Часто кадят не встигнеш кланятися.
Як почав говеть початок і черево хворіти.
І без кропила і кадила Земля ласкаво нам вродила.
З каменю лик не надерешь,
Аминем від біса не відбудеш.
Ніби Тарас, та ніс не як у нас. (про зображення «святих» на іконах)
З попом свято, з дворянином чесно, а з чувашином і гріх, та краще всіх!
Українські прислів'я
Святий боже зорати не поможе.
На бога покладайся, а розуму тримайся.
Богу не молись, а до берега гребись.
Бог лякає мужика громом, чорт рогом, а піп знов богом. Боже ти мій, за що ти мене караєш?
Чи я коли в церкву ходжу, чи я коли корчму мину?
Добре в пекло, бо там тепло, а піди в рай, то ще й про дрова дбай.
Якби не мужик і не хліб, здохли б і пан і піп.
З одного дерева ікона й лопата.
Не годиться богу молиться будемо горшки накривати (іконами).
Піст не міст, можна об'їхати. Говіє, а у рот віє.
Із греків у варяги
Мій дід Сергiос Олександрiдiс народився в Санкт-Петербурзі на Мільйонній вулиці в будинку барона Врангеля, навпроти Зимового палацу, який зараз називають Ермітажем. За річкою Мийкою був будинок великого Олександра Пушкіна і бабуся мого діда, Софія дружила з пушкінськими дітьми. Двісті метрів від їхнього будинку була царська стайня, а трохи далі Михайлівський палац, в якому придушили імператора Павла, сина Катерини Великої. Бабуся Софія була дуже красива і спритна, пальця в рот не клади!
Вона працювала в Зимовому Палаці (запалювала і гасила свічки, прала, прибирала) і щось там по-молодості нашкодила, так імператор, сидячи на троні чи то з перепою, то спохмела як-то закричав на неї:
На коліна!..
А вона не розгубилася й стрибнула до нього на коліна
Вся челядь палацова заржала і цар її простив за гумор та винахідливість!..
Дід Сергиос розповідав, що його прадід Тимафеос Олександрiдiс (по-російськи Тимофій) був греком з Македонії. Він був художником і чеканником. Цей найперший наш предок в Росії дід Тимофій приїхав у Санкт-Петербург розписувати і відновлювати ікони в храмах і картини у палацах на початку вісімнадцятого століття. Прибув із греків у варяги!
Гастарбайтер в загальному!.. Але робив богоугодна справа!
А роботи було хоч відбавляй! Скільки храмів і палаців будувалося і Исакиевский собор, Казанський, і Олександро-Невська лавра, і Петергоф, Костянтинівський Палац, Царське Село, Гатчина. І здавалося б, що робота під куполом церкви не особливо важка. Але тільки по лісах лазити треба було скільки! А прадід силою володів неймовірною! Це при зростанні під два метри! Македонці адже найбільші з усіх балканців. І своєму синові Лаврентію, тобто діда мого діда силушку богатирську він передав у спадок. Коли чиїсь коні відмовлялися тягнути воза, перевантажену поклажею, він міг розсердитися і сам взяти голоблі і повезти важку віз! Сам! Замість конячок!
Міг запросто підняти корову або коня. Ланцюги рвав, підкови разгибал, тільки в цирку не виступав. Так ось!
А дід Лаврін з бабусею Олімпіадою тримав кузню на царському тракті з Петербурга в Петергоф. Дорога була тоді не асфальтова, а суміш булижників з піском. Залізниць тоді і в помині не було. Проходила ця дорога через Стрельну, уздовж Фінської затоки. Або як його ще називали Маркизовой калюжі. Імператори і їх свита переміщалися в каретах, які з-за поганих доріг часто ламалися. Дід Лаврін ремонтував карети і подковывал коней. А в Фінській затоці ходили на яликах і з братами ловили мережами корюшка і оселедець, дрібних акул. Казали, що тоді там на піску були шматки бурштину завбільшки з великий кулак!
Тоді це не вважалось браконьєрством. Один раз по дорозі з Петербурга то в Ропшу, то в Петергоф їхав імператор. І у однієї карети відвалилося колесо, зламалася вісь. Дід Лаврін сам викував оперативно в кузні потрібну деталь, підкував коней.
Але що-то імператорські холуї йому дали мало грошей!.. Тільки на горілку без закуски!.. Загалом дід Лаврін побіг за каретою з'ясовувати стосунки. А імператорський візник стьобнув коней, запряжених цугом і покотив галопом. Думав відірветься!