Тоді я прокидався геть мокрий і в дрижаках. А два чи три рази навіть намочив постіль. На щастя, якось вдалося викрутитися і приховати це від мами
Минув рік, а потім ще і ще. Я виріс, зміцнів, хворів не більше і не менше, ніж інші школярі, недокрівям не страждав, не зомлівав і вчився нормально. Лікарі втішали батьків, запевняючи їх, що серйозних наслідків травма не мала.
Жахливий сон із мелодією навідував мене все рідше.
А коли мені виповнилося вісімнадцять, і зовсім перестав турбувати.
* * *Минуло двадцять років, і я знайшов своє місце у великій конторі, яка торгувала нерухомістю. Моя карєра маклера рвонула вгору, як повітряний змій; у мене якось відразу виходило привязати до себе клієнта, підкреслити вигідні сторони угоди й затінити але не замовчати! невигідні. Робота приносила мені задоволення; починаючи працювати з новим клієнтом, я відчував себе майстром, що сів за шахову дошку. Будь-яка угода була для мене призом великим чи маленьким, але завжди заслуженим, чесним і дуже приємним.
Я возився з малогабаритними кімнатками, з блочними холодними «сорочками», з колишніми комуналками величних руїн «історичного центру»; кілька разів мені траплялося провернути по-справжньому значні угоди, однак та, що намічалася цього разу, обіцяла стати найбільшою за всю мою карєру.
Продавався будинок на три поверхи з колонадою і флігелем, з автономною електростанцією і паровим котлом, з камінами, стайнею і садом коротше, продавалася будівля з тих, що свого часу мали назву панських садиб.
Будинок був молодий пять років тому його почав будувати для себе художник, якого надзвичайно цінували на Заході, хоча майже невідомий, тут, вдома. Будівництво затяглося на чотири роки; рік тому художник відсвяткував нарешті новосілля, кілька місяців щасливо прожив у будинку своєї мрії і помер від інфаркту. Нинішній продавець був його сином, молодик років двадцяти з гаком, одягнений стильно, але недбайло, з дуже вузькими ненормально вузькими, як на мене, зіницями.
Насамперед я зясував юридичній бік питання. Підтвердилося, що син дійсно єдиний спадкоємець татуся. Рано вранці в суботу двадцять сьомого жовтня ми вдвох його машиною вирушили оцінювати маєток.
Їхати довелося щось із півтори години. Я подумки відзначив у графі «Відстань»: «далеко». Майбутній клієнт мій нервувався за кермом, голосно шпетив неповоротких, на його думку, водіїв, які не квапилися дати йому дорогу, ривками кидав машину то вправо, то вліво, без потреби порушував правила і різко гальмував коротше, коли ми спинилися перед смугастим шлагбаумом дачного кооперативу, нерви мої, що на роботі зазвичай подібні до напнутих вітрил, небезпечно напружилися.
Шлагбаум був піднятий, і, схоже, назавжди. За розбитим вікном будки нікого не було видно. Я зітхнув і подумки відзначив у графі «Охорона»: «передбачається».
Ми вїхали на територію кооперативу. З правої сторони тяглася довга і вузька смуга води чи то затока, чи то чийсь приплив, або просто краєчок болота. Я згадав, що клієнт мій згадував якийсь «пляж» (мабуть, це не тут, заспокоїв я себе).
Кооператив був дивний одна довга вулиця. Недобудовані дачі таких була більшість чергувалися з низенькими, по вікна врослими в землю сільськими будиночками. Розбиті вікна, провалені дахи, буряни, які зустріли осінь на гордій позначці «два метри зросту» схоже, тут багато років не ступала нога людини.
«Опель» трясло на вибоїнах.
А сусіди тут є? запитав я клієнта.
Той знизав плечима:
А треба?
Я здивувався і нічого не сказав. У графі «Підїзна дорога» подумки відзначив: «погана».
Призначений до продажу будинок видно було здалеку. Червона черепиця, башточки, флюгери, ковані грати балконів художник був не дурний пожити знався на цьому; побачивши садибу, я відчув до нього, небіжчика, щось схоже на заздрість. Нервова дорога, пустирі та вибоїни навколо все це раптом стало неважливе, точніше, наповнилося іншим змістом: переді мною був не дуже дорогий будинок десь на задвірках, а віддалений від метушні замок, місце усамітнення, оточене дикою природою
Поки клієнт заганяв машину в гараж, я стояв посеред просторого двору, вдихав запах листя, що встеляло стилізовані під старовину камяні плити, дивився на флюгери і намагався хоча б приблизно прикинути ціну всієї цієї пишноти. Ох, це буде вінець моєї ріелторської карєри, адже і покупця знайти буде непросто, аж надто кругленькая сума вимальовується